У передмові до книги сам автор, даючи відповіть на власне ж питання „Чому пише вірші”, зазначає, що „став поетом тому, що мав багато запитань, але жодних відповідей”. Моя поезія, - зазначає далі І. Ясенівський, - це боротьба стихій, це битва між Добром і злом (на жаль, останнє подано автором у власні передові до книги чомусь із великої літери) у самій людині.

Знаю Ігоря із 2005 року, відколи зустрілися на одному із засідань Клубу молодого автора при львіській організацій Національної спілки письменників України. Власне, у цьму ж році й вийшло „Поетичне „Я”. Деякий час Ігор Ясенівський працював в обласному апараті НСПУ.

Розпочинається збірка, як на мене, невдалим віршем. Бо ж, здається, у даному тексті автор абсолютно не відчуває слово, котре там ажніяк не ліпиться, так наче зібрався грати у футбол кривим м’ячем. Взагалі поет, складається враження, ще не зовсім позбувся юнацького максималізму, отієї наївності початківця. Але вже згодом, далі у текстах, поет входить, що називається, у смак й набирається досвіду і продукує зовсім інші речі.

Поет, що моделює ситуації - я б так, майже не перефразовуючи автора, сказав би про вірші І. Ясенівського. Наприклад, в одному із них моделює „що б міг поет із двома гривнями у кишені”. Виявляється, пропри запевнення автора, багато, в тому числі „зробити ксерокопіїї своїх віршів”.

Взагалі поет Ясенівський „людина іншої формації”, бо „пливе проти течії, абстрагуючись від непотребу” – „не спілкується з нерозумими людьми, не дивиться блюзнірський телепередач, не слухає безглуздої музики”. Так, він пливе проти течії! Або ж, коли „нема певності або віри”, де „вже набридли пусті теревені” – від усього цього тікає.

Ясенівський моделює ситуації далі: якби каміння могло говорити, оголошує комарам війну, кидає виклик голоду, проголошує курців мінізаводами, які переміщуються в довільному напрямку тощо. „Де жа вю чи параноя чіпляється тих, хто всюди бачить небезпеку” – „муха надокучлива літає біля мене”.

Зрештою, втомившись від моделяцій „відчиняє вікно у завтрашній день щоб побачити яким він буде”.

„Поетичне „Я” Ігоря Ясенівського – неегоїстичне. Воно „прокинулося раніше за усіх/ погуляло осіннім містом/ приготувало смачний сніданок/ швидко вирішило усі сприви /відвідало своїх друзів/ причитало цікаву книгу/ організувало велике свято/ запросило усіх охочих/ подбало про гарний настрій/ сказало кожному „тримайся”/ останнім лягло спати/ щоб приконутись раніше за усіх”.

Найбільшвдалим віршем у збірці, можна суб’єктивно припустити, є той, де поет виступає у ролі оформлювача настрою. Тому, що це те, що, за його ж словами, уміє робити досконало. Наприклад: “вішати локшину на вуха, розумними словами розкидатись на право і ліво, робити прегарний вираз обличчя при препоганій грі”. „Отож замовляйте люди заможні настрій святковий в моїй особі на день на місяць на рік чи століття – оплата наперед”.

Такий ось поет Ігор Ясенівський – веселий і щирий, десь наївний і дивакуватий, але, разом з тим, толерантний і впевнений у собі.

                                                                                                                              Петро ГНИДА,

                                                                                                                                           м. Львів