Книга Ігоря Куриліва «Флейти на вітрах» ( вид-во «Лаурус», 2016 р.), диригента, продюсера, культурно-громадського діяча, Заслуженого діяча мистецтв України, є інтермедіальним полілогом: перекодування візуальних,музичних, поетичних знакових систем. Все це органічно створює взаємовпливи, взаємопроникнення, одивнення. Нагадаю, що ще Гегель говорив про Мистецтво, де домінантою є форма. Тобто, художня образність, колір і звук, лінія і колір… синестезія…

Багаторівнева акцентація книги на різних жанрах мистецтва – вмотивована. Хоча, як на мене, сам автор – поет герметичний. І його творчість спонукає зупинитися, перепочити, насолодитися, відчути енергію онтологічної мантри, відчути балансування «на канаті пристрастей людських», бо  «лиш то єдиний спосіб не померти передчасно».

Назва поетичної збірки « Флейти на вітрах» вже викликає асоціативні звукові картинки: коли флейту наставляєш на вітер - вона сама може звучати. Йдеться про ідеальну модель гри..

Поезія Ігоря Куриліва – це літературні шкіци, або – стилізовані  хокку, емоційні імпресіоністичні замальовки з глибиною помирання сонця.

Ці тексти чимось перегукуються ( в доброму сенсі) з творчою лабораторією М.Воробйова, М.Григоріва, мають бездоганний естетичний формозміст.

Письменник у своїх мініатюрках експериментує, вдається до оказіонального римування, хоча, як на мене, воно – зайве, бо сама метафора дає більше, ніж ми можемо втиснути в ритмічну структуру; тому вважаю, що тести, в яких зовсім відсутня рима, ліпші:

Чому

маленький розум у бджоли

такий великий

хоч це не її доля

мати от такий

проте

у часоплині вічності

як суще

зосталася елегія густого меду

незбагненна

У  книзі « Флейти на вітрах» читач-гурман може відшукати все: натурфілософію, елегійність, чуттєвість, музичність, афористичність… Почуття до жінки поетові вдається передати найпереконливіше:

Набубнявілі пуп’янки грудей

хмеліли у переступі цнотливім

його я виціловував із тебе в ніч

коли земля шептались наодинці з небом,

а місяць мов котяче око жовте

промацував вікно

чим заперечу я тепер

всю важкість доказів його

Еротичні натяки додають творчому доробку особливої пікантності, такого ніжного лоскітного відчуття життєвої наповненості.

Для мене було несподіванкою, що автор прийшов до поетичного самовираження вже не в молодому віці. Він прийшов у поезію через музику. Як слушно зауважує Ю.Андрухович: «..ощадливий у словах, і щедрий в почуттях, меланхолійно-медтативний, непідробний, а передусім – музичний. З музикою він живе все життя, а поезія – нагорода за вірність».

І. Курилів розуміє відповідальність за слово, причетність до слова, прагне його магічною силою достукатися до людей, висповідатися перед собою:

Ні з чим прийшов у світ

ні з чим і відійду

міць тіла стала

наче зчовгана підлога…..

………………………………

………………………………

і пробирає страх

що я кудись спізнився

на ціле життя

За словами автора післямови Є. Барана, «Такої поезії не буває ні забагато, ні замало…».

Від себе додам, що така поетична флейта, де нижній регістр слів - приглушений, помітна його м'якість, сердечність і душевна проникливість, а верхній – звучить пронизливо,- є літературною акустикою Ігоря Куриліва. І характер висоти звуків можна змінити, регулюючи силу повітряного струменя на видиху….

                                                                                              Леся Мудрак,

                                                                              письменниця, громадський діяч