***

Знаєте яка на смак самотність,

Як дешеве куриво і порно

До блювоти заїдає в мізках,

То на схему, то на впіску,

Все аби не з’являтись вдома

Самотність, це коли замість

Поцілунків – укуси, болючі, до крові,

Такої ледь солонуватої, смачної,

Замість оргазмів симуляція еякуляції

І все, що тобі залишається,

Це сподіватися, що ти ще не втратив глузд,

Бо ніхто достеменно не знає, де межі норми

І як далеко треба зайти, щоб їх порушити,

Але одне я знаю точно, тобі це вдалося.

Бо хто як не ти?

Зруйнує усі дороги, розверне товарняки,

Щоб ніхто нікуди не доїхав,

І не заспівав пісні про любов,

А потім втопився у склянці,

Проклинаючи твоє ім’я, Дар’я

 

 

 

 

 

 

 

***

Лампочка ледь мерехтить мереживом,

Марно марніє моє світло,

Сумлінно світу дарує своє сяйво,

Світиться сонячним серпнем

І десь у дурці декадент

дарує свої думки дурням,

Дощем виливається додолу,

І кричить дамо дебілам свободу.

А ми вилиємось, перелляємось,

переплітатимемо правила і прелюдії,

А потім через призму придивимось

на писанину пророків,

Поріжемо прикрість по частинах

І зрозуміємо ми всім винні

По п’ять подряпаних п'єсо.

 

 

Куріння

Цигарковий дим остаточно замінив повітря,

Він нам рідніший за материнське молоко.

Так що робити коли куріння не вбило?

Як далі жити? Мені особисто в западло.

Тиняючись вулицями від курилки до курилки,

Можна знайти навіть сенс життя,

Проте як сказала одна моя знайома:

Він під табличкою заборонено куріння.

 

Другу

Буває так, що треба помовчати,

Отак удвох, в суцільній тишині,

Під ритм гітари, награвання кантрі,

І поглядом, в тобі себе знайти,

Постукатись у твоє щире серце,

І знати, що відчиниться воно,

Бо я для тебе, скину усі лати,

А ти мені налляєш своє вино,

І в мить коли усі смарагди

Віддам бездумно за твою усмішку,

Ти зрозумієш скільки я вкладаю,

У слово дружба і слово братішка.

 

 

 

          Єдина

Ти єдина, перед ким я би встав на коліна,

Хоча тобі це давно вже не потрібно.

Ти єдина кому я готовий молитися,

Хоча в богів не вірив, і не буду ганьбитися,

Ти єдина чиї очі палають вогнем,

Да та ким, що згоріти не гріх, for ever.

 

 

 

 

 

    Дівчина

Я б спитав тебе, Чи будеш ти моєю дівчиною,

Але ти і так моя, і ти точно дівчина,

Тому я краще спитаю тебе,

Чи будеш ти кохати мене?

Чи просто будемо разом з тобою,

Хоча з тобою як з тою війною,

Без жодного спокою, і без надії,

На щасливе майбутнє і будь які мрії ,

Але я готовий, я прагну цього.

Я хочу безладу і азарту твого.

 

 

 

***

Поглядом, пострілом, прострілом

Тебе зачепить: мій погляд, моє слово,

Я стану сенсом всього твого життя,

А ти і далі впавай на каяття та інші дурощі.

Ми не Ромео і Джульєтта,

Я не буду за тебе помирати,

Да і я точно не вартий твого життя,

Проте твій сенс існування- це кокаїн і я.

 

 

 

 

 

                 Серце №

Я буду битися і вірити у чудо,

До поки серце б’ється у грудях.

Я буду прагнути покою і свободи,

До поки віра в мене є моя.

Я вірю в себе, в свої власні сили,

В  людей, що поруч хоч би що ідуть.

Я вірю в правду, і вірю я в могили,

Людей, які за це разом зі мною вмруть.

І вірити ми будемо до гробу,

Бо іншого шляху  у нас нема,

Бо всі хто прагне покою й свободи.

Вмирають в муках з полум’ям в руках.

 

Покоління №

Цироз печінки вже звичний діагноз

Для мого і твого покоління.

Ми не знаємо іншого способу втамувати спрагу,

Бо все що маємо це коріння.

Ми не шукаємо інших шляхів,

Та і вони нас не знайдуть.

Ми бідняки серед королів,

Яких раз за разом жорстоко вбивають.

Ми вже не плачемо над труною,

Бо звикли до поцілунків смерті.

І коли прийде наш час,

Ми залишимось відверті.

 

Кохання і вино

Я закохався у стерво і я цим пишаюсь,

Гарні дівчата занадто нудні,

Я не вмію кохати, я вмію кохатись,

І не звик чути відповідь: «Ні».

 

Нехай весь світ котиться в прірву,

Безодні шляхи я вивчив давно.

Я готовий платити будь-яку ціну,

За ніч з тобою і коштовне вино.

 

Я не прошу кохати довіку,

Бо не вірю в усе це лайно.

Я хочу тебе цілувати,

І пити коштовне вино.

 

***

У ті часи, коли тобі ніколи спати,

Вічно якісь питання треба вирішити,

То фест, то звіт, то друг в халепу втрапив,

Згадай для кого робиш це, й навіщо,

Подумай ти про те, що ти одержиш,

Коли всі перепони на шляху здолаєш,

Тоді подумай, чи варто це робити?

І якщо так, вперед, роби що маєш!

 

 

 

             Поети

Папір може бути гостріше ніж срібляний стілет,

Слово  скалічити більше ніж куля,

Так чого ми чекаємо? Вперед!

Підбираймо слова! гострімо папір!

Пора знищити цих ідіотів,

Наша зброя проста,

Їй немає кінця, бо слово дешевше ніж куля.

Проте коштує більше і вартує дорожче,

Ніж усі ці хлипкі ідеали, бо вони лиш обман,

Серед всього того що ти назвеш Едемовим садом,

І слова мої ранять і папір мій до ріже,

Всі ілюзії страх і страждання,

Бо слова мої щирі, потворні, тверді,

Наче мармур устелений прахом.

А коли прийде час замість слів і паперу,

Ми візьмем у руки рушницю,

І тоді не кажіть, що ми не старались

Достукатись словом, бо вже постукають стріли.

 

 

***

Я порву всі твої ФОТОГРАФІЇ,

ВИКИНУ з вікна 8 поверху

Так щоб вони полетіли подалі

Та обернулися попелом

Так щоб їх, ніхто не посмів знайти

Лети, подалі лети.

Цедра

Вона-руда й трохи бліда!
Цедра лимона, а може й лайма,

Така елегантна, неначе криштальна.

А чи вона ідеальна?

Такий образ малював у своїй голові,

У душі, квартирі та по різних кутках,

Де мріяв, любив, курив,  помирав,

Де сподівався знайти лиш її,

А знайшовши не певен, чи це була ти?

Ми були знайомі лиш кілька годин,

Проте твій погляд, як звабливий ефір,

Засмоктав він мене у якийсь дивний транс,

Де вихід? Скажіть! Я втратив баланс.

 

                    Троянда №

Намальована чорними чорнилами троянда,

Вкриває мої руки багряною кров’ю,

Якою я вкриваю твоє оголене тіло,

І трохи посипаю його сіллю.

Воно прохолодне й водночас палке,

Таке різнобарвне, неначе кольє,

І мов струна на бандурі туге.

А я розумію воно не моє!

І так має бути, так треба, це факт.

Бо хто я такий щоб забрати цей скарб.

Він точно не мій, і безперечно не ваш,                               

Це чудо природи, казковий міраж.

Міледі №

Вибачте мені міледі,

А чи не буде у вас цигарки?

Бо легені мої щільні,

Треба докурить й до останку,

Бо трава, що торік росла,

Вже пожовкла й нікому не потрібна,

Як і життя поета,

Рими і слів інваліда,

Як ті собаки й коти,

Яких на вулицю жорстоко гнали,

Їх господарі дурні,

Що любові до них не знали,

Бо як ніхто я їх всіх розумію

Занедбаних, скитальців подвір’їв,

Тож прошу, все ж прошу:

Міледі, дайте будь ласка цигарку.

Та піду покурю з котами,

Й будем тинятись до ранку.

                  Ти

Ти це - найкраще, і найгірше,

Що зі мною колись ставалось,

Ти найгарніше і найбридкіше,

Що коли небудь мені траплялось,

Ти демон і янгол, в одному лиці,

Чарівна мавка, в отому котлі

Як тебе занесло до цієї столиці?

Коли мала опинитися в пеклі.

Аліса (Ода Хвойді)

Вона втратила цноту в дванадцять,

У шістнадцять вже кинула п’ятого хлопця,

У дев’ятнадцять знайшла свою професію,

Так! Вона стала хвойдою!

 

Та не судіть суворо, це лише робота,

Така, як слюсар, чи механік,

Не дивлячись на її особливості,

Вона продовжувала мріяти і сподіватись,

 

Що все добре, що бог її не покинув,

Проте діагноз СНІД, все ж зіпсував картину,

Вона намагалась з цим існувати,

А коли пощастить, навіть вдавалося жити,

Проте звичайна застуда, така зараза,

Хто б здогадався, що вона її вбила.

 

Над її труною стояло лише чотири людини,

Мати, Батько, Я, і Кузина,

І я впевнений, що вона не про що не жаліла,

Проте мені шкода, що вона так і не дізналась,

Що були ті, хто її дійсно любили.

 

 

 

 

 

              Молитва №

Я буду молитися самому Сатані,

Аби ти навік забула слово: «Ні»

Аби ти навчилася кохати,

Хоч і не мене, мені начхати,

В мене одна лише мрія палає

І вона колись таки засіяє,

І вона справдиться в той момент,

Коли серце твоє поставить вірний акцент

 

 

 

 

***

Продовжуйте втирати мені, що курити це дуже погано,
Проте скажіть що робити мені, коли все що роблю це пишу й то бездарно,
Що робити тоді, коли весь світ проти тебе,
А ти сидиш на одинці з думками,
І все що вдається тобі це писати листи за листами,
Що робити тоді, коли на одинці ти сидиш із солов’ями
А вони не співають, кричать прокуреними своїми вустами,
Так скажіть же мені на милість,
Як мені не курити, коли все що я маю це сірі пожовклі квіти,
Коли все що було вже давно пропив, продав і втратив,
А всіх кого добре знав залишив десь там помирати
Так скажіть, що робити тоді, коли сидиш на одинці з вином й цигарками,
І навіть пожовклі квіти, вже встиг ти комусь продати.

 

 

 

 

       Квартира №

Я б тебе пригорнув, завів до себе в квартиру,

Показав би тобі пошарпані стіни,

Палким поцілунком, звів би з розуму в мить

Проте в тебе в серці вже не горить
А колись там грали дудки й сопілки,

Звучав Рокен Ролл, хай йому дідько

А зараз там тиша, й мовчання момент

Там оселився самотній поет.

 

Він пише вірші з самого ранку,

Й не зупиняється і на світанку

Він плаче, малює й творить дива

Проте вже ллється не вино а вода

І в ній би втопитись, так буде простіше

Але щось тримає, щось рідне і  грішне

Ти це не відпустиш хто щоб не казав

Бо ніхто з них серце твоє не тримав

 

Не бачив ті очі, що так яскраво горіли

Неначе в зовсім малої дитини

Ніхто з них не знає мовчання момент,

Який з тобою неначе сонет,

Такий самотній поруч десь ходить

Але ніяк тебе не нагонить

І ніколи цьому вже не бувати

Бо залишила ти його помирати. 

 

  Рушниця            

Направ на мене свою рушницю,

Ти інакше не можеш, тобі це незвично.

Тобі хочеться бути сильніше за всіх,

Але ти останній слабак, ти до цього вже звик.

Ти мрієш про мій труп у своєму саду,

Але в хрущовці його немає й на даху.

Ти не знаєш куди себе діти, від утоми і злоби,

Так я кажу: у пекло, тхоре!

                           

 

   Самому тобі

Кожен 9 має крила, лиш кожен 30 вміє літати,

Кожен 20 любов цілувати, а що вмієш ти?

Стовпом стояти, і бездумно, жалобно, бридко кричати?

Навіщо? Скажи мені друже відверто!

Чому ти слимак такий безхребетний?

Невже нічого тебе не цікавить, нічого не марить, не вабить?

Чому? Невже це так класно дурником бути?

Так краще, простіше усе позабути?

Навіщо себе ти ґвалтуєш відверто?

Ти можеш, ти чуєш ти знаєш напевно!

Що тобі це не личить, друже мій рідний!

Мій орел сизокрилий, по справжньому вільний!

Розправ свої  крила і знов полети,

Я знаю, на мільйон один такий ти!

 

***

Мене заїбали ваші образи,

Зухвале ставлення, ніби я винний,

У тому, що життя не дало вам ради,

У тому, що навколо одні дебіли,

 

Мене заїбали постійні прохання,

Від яких відмовлятись, ніби нечемно,

Проте, що робити, коли так ставляться,

Ніби ти раб і остання нікчема,

 

Я стомився усім посміхатись,

Бути добрим і чуйним із дня на день,

Бо все заїбало, все заїбало,

Дівчата, універ, і навіть портвейн.

 

 

                            Їй

Не довіряй господу творити твою долю,

Вір лише собі, і більше нікому,

Згадуй не молитви, а моменти щастя,

Не молися богу, і буде все інакше,
Інакше зовсім зійдуться шляхи,

І простягнуть руки ті, хто казали тобі ні!
Всі провулки твого міста, засіяють в мить,

І тоді ти вже допалиш те, що не горить.