В Національній історичній бібліотеці України 8-го квітня 2017 року відбулося чергове 296 засідання Всеукраїнської творчої спілки Літературний форум – історична робітня. Модерувала засідання заступник голови правління Літфоруму, Олександра Мазіна. В історичній бібліотеці зібралися члени Літературного форуму: Тетяна Іванчук, Світлана Макаревська, Василь Мошуренко, Олександр Курись, Олександра Мазіна. Доєдналися до літфорумців Юлія Григорук, Ігор Мисяк, Володимир Михайленко та  Ігор Сокол.

Запрошеною гостею засідання стала Теодозія Зарівна - авторка поетичних книг «Дійство на крузі», «Сторож покинутого раю», романів «Каміння, що росте крізь нас»,  «Солом’яний вирій», «Солодке життя Андріяни», п’єси «Сповідь для всіх», численних театрознавчих статей та циклових програм на українському телебаченні, лауреат кількох літературних премій. Пані Теодозія народилася у селі Ридодуби на Тернопільщині. Закінчила Львівський держуніверситет та Київський театральний інститут. Працювала у Київському Національному театрі імені І. Франка. З 2014 року Теодозія Зарівна - головний редактор видання Журнал «Київ».

Свою доповідь пані Теодозія розпочала якраз з наболілого питання – складнощів у справі видання творів сучасних поетів і прозаїків. Як редактор Журналу «Київ» Теодозія Зарівна закликала всіх передплачувати це видання, що допоможе літераторам більш глибоко знайомитися  з сучасною прозою і поезією з однієї сторони і підтримати  журнал в складних умовах сучасності – з іншої. Пані Зарівна також звернулася до молодих поетів з настановою про необхідність насичуватися новітньою поезією, тренувати свою уяву, відчувати час і його потреби, осучаснювати своє бачення та пробувати віршувати різними стилями.

Письменниця зазначила, що література, як фізика і математика, не стоїть на одному місці, вона рухається вперед, змінюється і розвивається в цьому русі, з´являються нові форми, нові словосполучення, нове бачення тих чи інших ситуацій і потребує величезної внутрішньої роботи.

Презентуючи свої книги, які Теодозія Зарівна подарувала бібліотеці, вона прочитала декілька своїх поезій.  З особливим відчуттям болю за країну, за свою малу батьківщину, за себе за всіх нас звучало: …якими були б ми, якби не дощило, якби не палило, якби ж…

Ще хочеться процитувати її вірш:

Схитнулися приречено 

і дім, і світ, і час, 
і однорідні речення 
вже не позначать нас. 
Над золотою Троєю 
дими, дими, дими, 
і холод понастроює, 
мов клавіші, доми. 
І з’явами лохнеськими 
нас обіймають дні. 
Сексоти — вид інерції — 
рідніші від рідні. 
Мішені під указками, 
мігруючі зірки 
і полохливі класики 
середньої руки,— 
мій берег, зона вилову, 
чергова тінь над вилами, 
отечество ума… 
А іншого нема.

Вперше на засіданні Літературного форуму прочитав свої вірші Ігор Мисяк – молодий поет зі Львівщини, студент, живе і працює в Києві. Пан Ігор шукає наразі свою форму подання поетичних творів. Вірші були різні за змістом і розміром, однак  в його творах відчувалися потужні емоції і глибокі роздуми, що не залишили байдужими слухачів. «Дарувати потрібно не смуток, дарувати потрібно життя» - стверджує молодий поет і з цим не можна не погодитися.

Юлія Григорук прочитала свою тонку дівочу лірику. Знаходячи десь у глибині свого єства такі тоненькі невидимі струни, Юля відтворює музику своєї душі, своїх емоцій, почуттів, тривог і бажань у своїй поезії: Навпрошки через терни і біль.
Тільки прямо. Бо що уже потім?
Хтось квиток обміняє тобі
Як не встигнеш на фірмовий потяг?..
Коли пишеш листи навесні -
Кожна крапка, неначе остання.
Ти ще хочеш побачити сніг, 
Десь ще блудить щасливе кохання...

Свої вірші також прочитали Світлана Макаревська, Олександра Мазіна та Голова правління Всеукраїнської творчої спілки Літературний форум Тетяна Іванчук.

Нові вірші прочитав відомий новеліст і поет Василь Мошуренко.

Олександр Курись зачитав декілька сторінок з продовження історичного роману  «Шлях вітру. Третє ім’я».

Володимир Михайленко і Ігор Сокол розказали про свою творчість та пообіцяли наступний раз прочитати щось зі своїх творів. Будемо з нетерпінням очікувати нових зустрічей!