Мабуть чи не кожна дівчина, чи молода жінка  мріяла про подорож до Парижа, про світлину на тлі Ейфелевої вежі.  Згадався давній анекдот:

-        Я знову хочу в Париж!

-        А ти що вже була в Парижі?

-        Ні!  Вже хотіла…

Такі бажання були пов’язані з очікуванням дивовижних почуттів і того, хто справдить намріяні сподівання.  Але життя склалось так -  «як склалось».  Все у Надії Чорноморець майже як в усіх: навчання, родина, діти, онуки, крім одного - її особливого поетичного дару та закоханості в світ сонету.  Сьогодні вона вже знана українська сонетярка про творчість якої, колега та подруга, Євгенія Рябченко пише:

     «Читаючи її сонети, ви поринаєте у світ прекрасної поезії, такої щемливо української, що подих перехоплює.  Невже це ще існує на Землі, невже це ще не вмерло – і ті «обшири вод, і  приколисаний вечір, і розмаїття барв»?

І поетеса мандрує по рідній країні, малюючи словами пейзажі, що ледь народившись,  і вже незалежно від авторки, проживають своє життя:

     «Дрімає плесо в сивому тумані,

     І зорі гаснуть, міниться блакить,

     Настояний на травах, ледь тремтить,

     Тривожачи, бадьорий тихий ранок».  (Дрімає плесо в сивому тумані)

 

     «Рум’яновида воскресає осінь.

     Прозорить обрій, сповиває млість.

     А сивий морок – неспокійний гість –

     Осикам огортає ноги босі».  (Рум’яновида воскресає осінь)

 

     «Висять дощі – ліс з смутком сонця просить,

     Спеленаний вологістю сльоти.

     Від зелені відмитий лист летить,

     І подихом його повільно носить».  (Висять дощі, порозпускали коси…)

 

В цих рядках і музика слів, і закодовані мелодії народних пісень. Надія, один раз і назавжди, вподобала  собі за приклад тверду форму сонета.  Спочатку з захопленням читала сонети Данте, Петрарки, Шекспіра, Жуковського, Волошина, Брюсова. «Потоваришувала» і з українськими  сонетами - Лесі Українки, Івана Франка, Малишка, Рильського, Павличка.  Вивчала ритміку та сонетну логіку.

     Але першим справжнім «коханням» стали поезії Поля Валері, які вона відчувала і серцем, і душею та почала перекладати на українську мову  і, завдяки яким, вона і відвідала, разом зі своїми сонетами, Париж.  Як це сталося?  В інституті фізики НАН України, де працює Надія Чорноморець, про її захоплення знали, підтримували, влаштовували поетичні семінари. Євгенії Рябченко спало на думку скомпонувати в один відеоряд читання сонетів французькою та українською мовами.  Французькою мовою сонети начитувала викладачка одного із київських  ліцеїв, яку люб’язно порекомендував Одулов Сергій Георгієвич – професор, доктор фізико-математичних наук. Перекладені тексти Надія зачитувала сама.  Хто ж, як не авторка, зробить точні наголоси та передасть в інтонаціях ритми та рими.  А далі…  Далі  під музику Шопена, Моцарта, Скорика, Глюка, Вівальді – демонструвались картини Ван Гога, Чюрльоніса, Куїнджі і почали  оживати на екрані сонети Поля Валері:  «Орфей», «Народження Венери», «Вві сні», «Феєрія», «Бджілка», «Спляча», «Осяяні», «Привітний ліс», «Гранати».

      ОРФЕЙ

Творю закохано під миртами, Орфею

Прекрасний! Спраглий полум’ям натхнень.

Безлісу гору оповив парчею,

Звідкіль вознісся голосом знамень.

 

Коли співає він, все відступає,

Жахає сонце перегук каміння,

Несвітній стогін розум засліпляє,

Високі мури золотого тління.

 

Крайнеба пісня чарівна, Орфею!

Рухомі скелі і танцюють феї

Захоплені безумством феєрії!

 

В нічнім купанні у підніжжі храму

Вбирає ревно в золотому гамі

Душі врочистий гімн величній мрії!

НАРОДЖЕННЯ  ВЕНЕРИ

З безодні млистої холодна ще і пінна,

У вируванні хвиль стрімка зринає плоть,

На світло вивержена із морських гіркот,

Звільняється від пут, народин потрясіння.

 

Усмішка ледь тремтить, рук вигини прекрасні,

Рамена зранені виблискують  омиті,

Немов Фетіди променисті самоцвіти

Струмують стегнами м’які шовкові пасма.

 

Збігає з гравію вода хмільним потічком,

Тамує спраги невгамовність і, звично

Пісок слідів спиває ніжні поцілунки.

 

Та з тисяч поглядів туманних і безликих

В очах огонь прозрінь, мулка підступність трунків,

Нестримний сміх валів і брижів танці дикі.

Та  коли  віце-президента Академії наук НАН України Наумовця Антона Григоровича нагороджували у французькому посольстві  Орденом Академічних пальм, за його вклад в науку, він подарував, в знак подяки,  музичну  імпресію на теми сонетів Поля Валері.  А хтось зі співробітників  привіз її до Парижу!  І тепер, так говорять, в одній із кав’ярень, а може і не в одній, є можливість послухати і подивитись на той чудовий витвір, в якому поєднались різномаїття образів в поезіях Валері, поетичне слово перекладача, чаруюча музика славетних композиторів та полотна визнаних майстрів живопису.  Таким був шлях Надії Чорноморець до Парижу, який вона з успіхом подолала.

Та зупинка в столиці Франції – це тільки одна із прекрасних миттєвостей в повсякденній роботі з поетичним словом. На творчому вечорі в НСПУ колеги подарували їй збірку поезій французьких авторів.  І ось в її доробках переклади творів Поля Верлена (1844 – 1896) – письменника, поета-символіста: «Млоїння», «В серці відчаю плач» . Ось один із трьох  запропонованих Надією перекладів останнього вірша:

В серці відчаю плач,

І над містом дощить.

Що за фатум невдач,

Що пронизує плач?

 

Шелестіння дощу

По землі і дахах!

Серця щем не ущух,

О моління дощу!

 

І плачі без причин

У збентеженім серці.

І зарадити чим?

Співчуття без причин.

 

Краще прикрого суму

І не знати глибин,

Без любові й безуму

Серце сповнене суму!

Знайшла відгук в душі Надії і поезія   Шарля Бодлера (1821 – 1867) поета, літератора. Критика та перекладача – «Людина і море», «Сови», «Споглядання».

СПОГЛЯДАННЯ

Мудрішай вже, печале, й трохи спокійнішай.

Жадала вечора, спускається, вже близько:

Уже пітьми шатро заполоняє місто,

Із спокоєм комусь, із хвилюванням іншим.

 

В той час коли юрма у пориваннях грішних,

Під натиском утіх в безцільності імлистій,

Зберемо каяття на празнику тернистім,

Печале, руку дай, минемо все хутчіше.

Подалі геть. Проглянь розраду днів вцілілих,

На овиді небес, у шатах застарілих;

Аж з’явиться з глибин усмішка співчуття

 

Спадає сонця диск під арки сонний спокій,

І, як запоною зі сходу з небуття,

Послухай, люба, зваж на ночі ніжні кроки.

Із Артюра Рембо (1854 – 1881) поета-символіста вже перекладено: «Сплячий в долині, «Моя богема», «Відчуття», «Біда».

Сюллі Прюдом (1839 – 1907) псевдонім поета Рене Франсуа Армана Прюдома, Нобелівського лауреата по літературі.  Його поезії «Тінь» та «Ланцюги»  перекладені поетесою на українську.

ТІНЬ

Під сонцем обрис наш йде назирці, стоїть,

І жести, і ходу незграбно так мавпує,

Не бачить, дивлячись, хоч слухає – не чує,

А голову зведеш – десь відповзає вмить.

 

І як і тінь її, людина ниць лежить,

Живої ночі жмут привиддями нуртує,

Без зайвих поривань пітьмою балансує

«Я за тобою йду» - до долі бубонить.

 

Людина щойно тінь від янгола, що весь

Відбиток міркувань останніх із небес;

І через них вона осяйний образ Божий.

 

І десь в далечині, так на буття не схожій,

Наблизить іпостась інакших розумінь,

Тінь від тіней людей свою відкине тінь.

Мріяти не завадить нікому - ні про Париж, ні про маленькі перемоги над собою на шляху до свого «Я», аби залишити по собі світлі спогади.  І хай ТІНІ зникають під сонячним сяйвом поетичного слова.

 

                                                                                                                    ВІРА  СВИСТУН