Вікторія Єрмолаєва: «Копаний м’яч. Коротка історія українського футболу в Галичині 1909–1944» — чому саме Галичина і саме цей період?

Денис Мандзюк: На саму тему натрапив випадково. Я працюю журналістом, але спеціалізуюсь не на сучасності, а більше на історії, тому часто буваю у бібліотеках, шукаю матеріали. І от мені попалось таке видання, яке називалося «Змах», і підзаголовок «Український спортовий часопис». Ця газета виходила у 1937-39 роках. От мені стало цікаво, що це таке, яким тоді був український спорт.

Я замовив у бібліотеці це видання, і був, чесно кажучи, дуже здивований — газета була шикарна, широкоформатна, з масою фотографій, з купою різноманітних матеріалів: і репортажі, і інтерв’ю, і фейлетони, і репортажі зсередини команд. Друге, що вразило — різноманіття, яке було у спорті і, звичайно, у футболі. Існувала маса команд, змагань, вони регулярно грали матчі, визначали кращих. І третє — це мова, якою писались тодішні спортивні звіти.

Мова абсолютно відрізнялась від теперішньої. Мої улюблені слова: на команду казали «дружина», на гравця «грач», футбол «копаний м’яч», а одне з моїх улюблених — не було слова «чемпіонат», а було слово «мистецтво». Переможець чемпіонату — це був «мистець».

Євгенія Гончарук: З чого почався футбол на Галичині? Хто його приніс?

Денис Мандзюк: Це початок 20 століття, Австро-Угорська імперія, Галичина — коронний край цієї імперії. Населення тоді було далеко не таке однорідне як зараз — в селах жили переважно українці, а у містах — українці, поляки і євреї. Кожен народ з власною культурою, традиціями. Так само було і зі спортом — у всіх свої спортивні товариства.

Я зупинився власне на українцях — це ближче, простіше, цікавіше. На початку 20 століття для українців футбол тільки починався, перші матчі були чимось незрозумілим — це було щось середнє між футболом, регбі і простою бійкою. Перші поля виглядали навіть трохи смішно — їх обкопували і підкопували прямо під час матчу, бо народ бігав і засипав. Щоб нічого не покрали робили відповідні ворота — ставили дві палиці і мотузку, а потім знімали.

І проблеми з бутсами були. Тобто бутс не було, а в черевиках грати не можна було — сварилися батьки, тож часто могли грати просто босоніж. Або була одна пара на двох. З часом воно все почало потихеньку цивілізуватись, почались свої змагання.

Вікторія Єрмолаєва: А правила були такі самі — тривалість, кількість людей у команді?

Денис Мандзюк: Так, в Україні грали у звичайний англійський футбол. Звичайно, були якісь відмінності, але, в основному, це був той же футбол.