Безумовно поезія Світлани Антонишин жіноча. Але ця поезія сповнена сили духу,яка до снаги не всякому чоловіку. Це життєстверджуюча поезія всупереч болі, розпуці а подекуди і безнадії. Життєстверджуюча поезія не тому ,що авторка бавиться пустими оптимістичними закликами чи якимись над патріотичними бравурними гаслами. Ні. цього добра яким так щедро рясніють вірші багатьох поеток та поетів у Світлани Антонишин ми як раз і не знайдемо. Але в підтексті ми той нестримний потяг до життя, до щастя ,відчуваємо кожною клітиною свого єства. Мова поетичних проявів поетеси експресивна в своїй напруженості ,добірна і напрочуд виразна. Протягом. Потягом. Відчаєм. Кричма – сигнальним гудком. В рейок байдужість позичимо. В клена – осінній листок… Так економно, і так виразно може написати тільки майстер. Це,ще одна позитивна риса поезій Світлани Антонишин. Достатньо навіть талановитих поетів ,які досить неохайно відносяться до своєї поетичної справи. Ото прийшло натхнення і в тому пориві вилилось все на папір. А працювати в подальшому над текстом?Та що ви,ця пропозиція сприймається ,як нечуване блюзнірство,мовляв душею написано. Отож і з’являються на світ не допрацьовані напівфабрикати а тому і щось недолуге , щось ,що могло бути та не збулось. В текстах Світлани Антонишин відчуваєш вдумливу кропітку працю а тому і справжність. Поезій це не грайливість метелика а виснажлива важка праця і розуму , і душі. І поетичний доробок Світлани Антонишин ,тому свідчення. Поезія цієї поетеси рясніє точними знахідками ,які допомагають читачеві відчути,зрозуміти як найкраще суть написаного. Життя ,мов пес,зірвалось з повідка, Безкарно мчить розбитим тротуаром… Вражаюче точний образ,зримий,відчутний серцем. Або ж А давай намалюємо вікно І під ним,у куточку одне рідне слово: Чекаємо! Взагалі поезія Світлани Антонишин чимсь перекликається із поезією Лесі Українки,не манерою писати ,не тематикою а чимсь глибшим,якоюсь внутрішньою напругою,нескореністю долі і пробачте,мужністю. У моєї планети – окрема орбіта. Цим рядком здається Світлана Антонишин як найточніше виразила як суть своїх поетичних проявів ,так і сутність себе як особистості. І те, що Світлана Антонишин написала , як звернення до Шевченка можна вповні адресуватЖіноча поезія Світлани Антонишин. Безумовно поезія Світлани Антонишин жіноча. Але ця поезія сповнена сили духу,яка до снаги не всякому чоловіку. Це життєстверджуюча поезія всупереч болі, розпуці а подекуди і безнадії. Життєстверджуюча поезія не тому ,що авторка бавиться пустими оптимістичними закликами чи якимись над патріотичними бравурними гаслами. Ні. цього добра яким так щедро рясніють вірші багатьох поеток та поетів у Світлани Антонишин ми як раз і не знайдемо. Але в підтексті ми той нестримний потяг до життя, до щастя ,відчуваємо кожною клітиною свого єства. Мова поетичних проявів поетеси експресивна в своїй напруженості ,добірна і напрочуд виразна. Протягом. Потягом. Відчаєм. Кричма – сигнальним гудком. В рейок байдужість позичимо. В клена – осінній листок… Так економно, і так виразно може написати тільки майстер. Це,ще одна позитивна риса поезій Світлани Антонишин. Достатньо навіть талановитих поетів ,які досить неохайно відносяться до своєї поетичної справи. Ото прийшло натхнення і в тому пориві вилилось все на папір. А працювати в подальшому над текстом?Та що ви,ця пропозиція сприймається ,як нечуване блюзнірство,мовляв душею написано. Отож і з’являються на світ не допрацьовані напівфабрикати а тому і щось недолуге , щось ,що могло бути та не збулось. В текстах Світлани Антонишин відчуваєш вдумливу кропітку працю а тому і справжність. Поезій це не грайливість метелика а виснажлива важка праця і розуму , і душі. І поетичний доробок Світлани Антонишин ,тому свідчення. Поезія цієї поетеси рясніє точними знахідками ,які допомагають читачеві відчути,зрозуміти як найкраще суть написаного. Життя ,мов пес,зірвалось з повідка, Безкарно мчить розбитим тротуаром… Вражаюче точний образ,зримий,відчутний серцем. Або ж А давай намалюємо вікно І під ним,у куточку одне рідне слово: Чекаємо! Взагалі поезія Світлани Антонишин чимсь перекликається із поезією Лесі Українки,не манерою писати ,не тематикою а чимсь глибшим,якоюсь внутрішньою напругою,нескореністю долі і пробачте,мужністю. У моєї планети – окрема орбіта. Цим рядком здається Світлана Антонишин як найточніше виразила як суть своїх поетичних проявів ,так і сутність себе як особистості. І те, що Світлана Антонишин написала , як звернення до Шевченка можна вповні адресувати і їй самій. Дозволю собі дещо змінити авторський текст:Прости, що життя -- не казка. Ти обрана а отже – мусиш йти. Втім розповідати про поезію Світлани Антонишин,це те саме як розповідати про смак вишуканого трунку і не запропонувати скоштувати. Читайте,відчуйте,зрозумійте. Навіть серед какофонії сучасних поетичних голосів , слово Світлани Антонишин вирізняється соєю справжністю.