Згідно вчення Піфагора, світ який оточує нас,це прояв божественного і вбачав філософ містицизм у відчутті безпосередньої дотичності до реальності розмаїття цього світу в цілісній єдності.

  Чому тривожу тінь давнього філософа, коли мова про поезію Володимира Кабаченко?

   Нині багато авторів в тій чи іншій мірі звертаються до тем сакральності, містики. І чомусь вважають, що посилання на Господа, діву Марію чи євангельські притчі досить, щоб їхні твори стали своєрідною перепусткою до «Саду божественних пісень» а ці автори можуть лаштувати собі монументи поряд з босоногим Григорієм Сковородою.

   Але прочитаймо «Степ» чи «Подібні і не схожі дні…» Кабаченко і якщо нас не засліпила осяйність власного «Я», то ми відчуємо ту єдність, яка прихована за багатовекторністю проявів природи. При тому Володимир Кабаченко не згадує імені Господа «всує», не підбирає собі милиці у вигляді довільних цитат визначних попередників.

   Поет простими словами в опрацьованій авторській формі, передає своє бачення але відчуваєш в тексті те ,на що не спроможні ні пафосні величання, ні запозичені мудрі формули. Це – естетичний принцип універсему природи як духовна необхідність сучасної людини.

  Так в чому таємниця творчості Володимира Кабаченко? У відвертій щирості? Так. Але ще і в тому, що коли читаєш вірші Володимира, відчуваєш фізично «дерев і будинків примари» і як французьким бульваром Одеси простує туман в якому зникають платани і каштани. Відчуваєш як в тому тумані плач Ієремії не чути. У віршах одеського поета відчутно зримо блукають лісом грибарі, як і зримий ліричний герой,який проснувся в батьківській хаті на дивані. Здавалося описуються звичайні та навіть банальні ситуації достатньо знайомі кожному із нас, як то ритуал знайомства в підвальній майстерні чи «міцна літруха й пачка сигарет». Але це не замальовки буденності повсякдення,бо в кожному вірші є філософський підтекст і відчуття божого провидіння. Бувають вірші вишукано написані,граціозні. В них все на своєму місці до коми,до крапки і слова красиво-поетичні мов біжутерія. А вірші ті по своїй суті книжні,бетрезовані.

   А ще засоби мовлення .В поезіях Володимира Кабаченко мова смачна,одеська але без імітацій місцевої говірки,без анекдочно-штучного гумору єврейсько-холацької недолугості.Це мова південна, українська,природна як і те сонце в хмарах, що «медузою млосно згасло». Тому і віримо вповні,що «чорний крук чорну мідію трощить зловтішно затуливши її від братів своїх чорними крильми». Ця мова образна ,точна і ще схожа на домашнє виноградне вино де відсутній всякий сурогат а лишається справжність.

      Стільки величальних віршів написано про малу батьківщину – місто,містечко,село. І є там все: вербиченька,калинонька і мальви з чорнобривцями. Немає лиш одного,конкретного міста чи села. Впиши любу назву,Вербівка чи Калинівка і підійде.

 У віршах Володимира Кабаченко якраз є та конкретність, яка визначає індивідуальні риси чи то Одеси, чи то степу, чи села. Тому і відчуваєш не риторичну любов до рідного краю а дійсну,дієву і справжність в рядках: «Степові приморозки грудневого півдня рефлексами вщент розбіленого неба». Це, «вщент розбілене небо» і є тією точною деталлю яка конкретизує місце події яка робить справжньою,дійсною поетичну матеріальність вірша.

 Та ще кілька слів про патріотизм в поезіях Володимира Кабаченко. Він присутній вже тому,що вірші позбавлені фальшивих патріотичних заклинань, закликів, гасел. Але є  біль беззахисно оголеного нерву.

 Вірші Кабаченко не можливо розкласти на складові. Їх можна і потрібно сприймати лиш  цілісно від першого слова і до останнього. І  тоді ,навіть не розумом а серцем зможете відчути іманентний принцип єдності всього сущого. В кожному рядку поета, який має неповторний присмак одеського краю, присутнє відчуття загадковості Всесвіту. В цьому і полягає містичність поезій Володимира Кабаченко. Конкретна матеріальність цих поезій є змістом божественних містичних одкровень. Це подібно шляху фізиків від вульгарно-механістичного розуміння матерії до осмислення того, що її побудова набагато складніша, ще не збагненна, містичніша.

    Прояв Бога існує в мові осіннього дощу, в шелесті листя під ногами,калюжах в яких віддзеркалюють зорі. Чи не це ,є відправною точкою абстрагування ідей Енштейна, Больцмана і багатьох інших фізиків як і поезій Володимира Кабаченко?

   Принагідно згадаємо гіпотезу Грегора Бетсона, Девіда Бомома про взаємодію форми та енергії. Коли  ми читаємо зміст поезій Володимира Кабаченко, тобто сприймаємо його поетичну форму, то суть яка притаманна саме цій індивідуальній формі звільняє певну енергію актуальну сьогоденню ,як і енергія хліба з салом та чарки горілки,необхідна нашому тілу.

Анатолій Горовий.

.