ЧАСТИНА 1

Розділ 1.

– Я не хочу бути ковалівною, – Зоряна гордовито підвела голову.

– Ти, дівко, так губу копилиш, що і під ноги перестала дивитися. А як перечепишся та впадеш? – зауважив Данко, молодий і дужий коваль, який щойно завітав із дружбою сватати Зоряну.

– А то не твоя турбота, коваленку, – дівчина насмішкувато взялася в боки.

– То що, ми люди прості та вже не для тебе, волхвівно? Княжича тобі подавай?

– Пробач, не бути мені ані ковалівною, ані бондарівною, а волію стати княгинею, – Зоряна глузливо розсипала дзвінкість свого сміху.

– Дивись, дівко, за перебори Даждьбог дає недобори. Ти зневажила нашу щирість, тож і тебе обійде лад людський, і княжич зневажить тебе, і…

– А бодай тобі заціпило, – різко урвала Зоряна Данка.

Та слово вже було сказано і чула його принишкла густа трава, і берест чув, ялини та сосни теж чули, і цікаві сороки вловили ті слова, та поголосом рознесли по лісу.

Зоряна зле дивилась у спину Данкові та його дружбі, які поважно, без поспіху, покидали її обійтися. Хто-хто, а вона чудово розуміла, що Данко мимоволі мовив слово в такий урочий час, коли сказане зазвичай збувається.

– Дідуню, – допитувалася увечері старого лісника, – я ж народилася під особливою зорею і наді мною не тяжіють слова, мовлені людиною?

– Еге ж, під зорею, коли ніч була непроглядно темною, і не тільки зорі, але й місяць щез за хмарами, лиш твоя зоря сяяла. То зоря Велеса, а можливо…

Старий Залішанин не домовив, певно здогадувався про щось таке, про що й собі боявся признатись.

Люди довколишніх сіл мали Залішанина за волхва, який знався не лише на зіллі чи на дії різноманітних самоцвітів, але й був здатний до всілякого чаклунства.

– Проте, Зоряно, ти все ж людина.

– Дідуню, – схопилася дівчина, – у вас же є така книга, де всяка тайна записана, що має велику силу.

– Не руш, – грізно мовив Залішанин, – не кожному дано читати ту книгу і не кожен має право використовувати її силу. Це як меч у руках надто молодого недовченого воя. Можна ворога здолати, та з необачності і себе легко вразити. Однак найбільша загроза в тому, що така людина вважає, нібито зброя порятує від будь-якої небезпеки. Нерозважливому вою зброя – то лиш зайвий клопіт. У тобі, Зоряно, багато пристрастей і забагато людського.

– Ой, дідуню, ви такий праведний, аж занадто. Коли той люд за чаклунство маму розтерзав, ви й тоді не скористалися силою цієї книги!

– То люди темні, слабкі, хіба я міг… Як діти нерозумні – не відають і чинять зле…

Але Зоряна не дослухала і сердито відвернулася.

Тьмяно блимала в хижі княжого лісника дерев’яна скалка. І по стінах перебігали чудернацькі химерні тіні.

– Надто ви добрі, дідуню, до чужих людей, а до своїх,.. – і Зоряна безнадійно махнула рукою.

Ніякова тиша на якийсь час запала в хижі. Доки її не порушив старий лісник.

– А ти знаєш, княжич завтра і справді буде полювати в нашому лісі.

– Еге ж, дідуню, ваші жарти…

– Ні, онуко, я не жартую, та тобі ліпше не знятися з князями і боярами – добра з того не буде…

А Зоряна у відповідь проспівала:

Ой, не хочу бути ні лимерівною,

Ні бондарівною.

Ой, не хочу бути ні ковалівною,

Ні броварівною.

А хочу бути князівною.

– Я ж, дідуню, народилась під особливою зорею, я ж таки Зоряна!

Старий лише скрушно похитав головою.

– Не буди, дівко, лиха, нехай би воно спало…

Зоряна вдалася: і на личко, яке мов місяць ясний, і поставою на заздрість дівчатам та молодицям – струнка, гнучка, а які в неї очі! Темні та глибокі. Зустрінеш їхній погляд і ніби приворожать тебе, зачудуєшся їхній силі!

Тому й свати стали вчащати до її двору. Та дівчина повертала ті сватання геть. Ще й відмови приправляла глузливістю сміху. Через те злостився на неї люд у навколишніх селах, мовляв, волхвівна живе під самим лісом і всього людського цурається.

А ліс таємничий погойдував кронами і про щось тихо шелестів. Люди страхалися лісових таємниць і з боязкою підозрою ставились до тих, хто з лісом жив у злагоді та дружбі. Тож і про Зоряну говорили: «Лісова чаклунка – багато знає, багато відає, та хіба на добро ті знання?!». А часом і зле слівце кидали, наче камінь у спину.

Знала Зоряна ті людські пересуди, та не зважала на них. Вона ж народилася під особливою зорею, і сам Велес заступить її  від зору чужого та злоби людської.

прикріплено файл "zoraha.doc"скачати >>