У світі світової політики все надто переплетено: Тоні БЛЕР через свою книжку ШЛЯХ спонукає тебе прочитати КЛЮЧОВІ РІШЕННЯ Джорджа Вашинґтона БУША. А вже він переадресовує тебе до книжки Кондолізи РАЙС НЕЗВИЧАЙНІ ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, у якій у свою чергу мовиться про те, же научителем Конді є Джозеф КОРБЕЛ – батько Мадлейн ОЛБРАЙТ, а другом сім’ї – батько ізраїльського прем’єра БеньяминаНЕТАНЬЯГУ.

Книжка Кондолізи Райс достатньо ориґінальна – вона оповідає непоквап, крок за кроком про свою наукову і політичну кар’єру через призму дитинства і родини у контексті десеґреґації США.

Тепло мовить авторка про тата, маму, про дідусів а бабусь з обох ліній.

Батько ентузіаст-рушій церкви а освіти:  «провина білих» була його найкращим помічником у справах фінансування його шкіл», «він був дуже відданий освіті, бо уважав, що вона змінила його, і тому прагнув поширити переваги, які вона дає людині».

Мати любила музику і була учителем від Бога: «здавалося, вона бачила високу культуру в усьому».

З Бушом її єднає віра у Бога («щовечора починаю свою молитву словами: БОЖЕ, Я НЕ ЗНАЮ, ЯК ДЯКУВАТИ ТОБІ ЗА БАТЬКІВ, ЩО ТИ ДАВ МЕНІ», «апостол Павло казав: умиротворення перевершує усяке розуміння»).

Життя в умовах сеґреґації вимагає зусиль, терпіння, виважености, націлености на перемогу: «якщо ти будеш удвічі кращий за них, вони науряд чи полюблять тебе, але будуть змушені поважати», «якщо неможливо контролювати обставини, слід контролювати свою реакцію на них».

Авторка точна у психольоґічних визначеннях («не було потреби у почуттях», «важче бути батьком або матір’ю єдиної дитини, ніж єдиною дитиною у батька або матері», «я відчувала унутрішню порожнечу», «старіти зовсім невесело, але се краще, ніж умерти молодим», «вони можуть залишатися там доти, доки пекло замерзне»).

З книжки читач дізнається про те, як функціонує американська вища школа: «Студенти Стендфортського університету по праву славляться тим, що показують молодим викладачам, хто розумніший, і – певна річ – перевага здебільшого на їхньому боці», «після років непевности щодо вашої долі університет нарешті дає вам пожиттєве призначення на посаду. І справді, після сього уже фактично неможливо утратити посаду », «кандидат отримує постійну посаду десь у тридцятирічному віці», «академічні досягнення викладачів неможливо оцінювати щороку, ба навіть кожні п’ять років», «постійна посада дає змогу обстоювати ідеї – якими б неперевіреними чи суперечливими вони були, -- що можуть привести до важливих інтелектуальних проривів».

Тут же маємо і політичну мудрість («я ревно обстоюю другу поправку до Конституції США і право носити зброю (…) громадяни мають право захищати себе, якщо сього не може зробити влада, і у разі необхідности протистояти самій владі», «Вашинґтон любить створювати знаменитостей, а потім знищувати їх», «коли політичні стратеги хочуть уповільнити події, вони віддають наказ про перегляд політики», «вихід за межі політики стримування», «нам випала нагода виконувати надзвичайне завдання – творити правильну історію. Ми просто не могли дозволити собі схибити», «творці політики стикаються з суперечливими пріоритетами»), і свідчення самовидця вагомих міжнародних подій, дійових осіб та рішень («у РНБ дуже нечисленний склад. Коли я запитала, який у нас буде персонал, усі кинули на мене здивовані погляди. Зрештою я збагнула: ти і службовий персонал, якому допомагає тільки секретар, що обслуговує ще двох чи трьох людей», «головне – се працювати через установи, а не обходити чи намагатися замінити їх. Якщо працівники РНБ стають надто оперативними, намагаючися насправді здійснювати зовнішню політику країни замість її координації, виникають проблеми – насамперед у президента», «не було нічого дивного у тому, що колега, з яким ви працювали у понеділок, зникне до п’ятниці. Ніхто ніколи не питав, що сталося, але усі уважали, що він чи вона припустилися помилки, яка обурила Білий дім або – такого узагалі не пробачали – самого президента», «совєти перевиконували наші вимоги», «мене виповнювало сильне відчуття виконаного обов’язку а задоволення»).

Красномовним є епізод візити опозиціонера Боріса Єльцина до Білого Дому: скільки пихи, тупорилого чванства, тупости, нечуйности, аполітичности, нерозуміння американського політичного етикету показує сей по сути  комуністичний політик. Можна тільки уявити, як виглядають у Вашинґтоні українські горе-палітики.   

Дивовижно, але у Штатах яйцеголові потрібні усім – Кондоліза спочатку отримує пропозиції працеулаштування з трьох контор (рада нацбезпеки, держдеп, пентаґон), а перегодом – бізнес пропонує увійти у раду директорів до трьох ріжних компаній. В Україні се – наразі нездійснима мрія, бо скрізь панує інтелектуальне лайно.

Вельми удячний авторці за її книжку – се інтелектуальний дороговказ для мислячих політиків, і не тільки ув Америці.