Ішов на презентацію ПОЕТИЧНОЇ ТОПОНІМІКИ до НСПУ без жадних особливих очікувань.

Проте спізнав там поетку з Дніпропетровщини Ларису ОМЕЛЬЧЕНКО і вижебрав у неї книжку поезій ПАРУБОЧА КОЛИСКОВА.

Дуже гарна поетеса: несподівано смілива, радісна, пише випукло і художньо вартісно.

Вона дарує читачеві свому живий голос живої людини: «Ми спимо в паралельних світах: ти – на ложі, а я в бліндажі. Сни – немов бойова тятива, в них – цілунків прицільні дощі. Ми удвох – незнайомці іще, та шепнув мені мій БТР, що приїде, разом із дощем, наш тендітний новий волонтер! Так бува: паралельні світи входять раптом у спільне піке… і ніякі уже блокпости, і ніяке прощання терпке, і ніякі найглибші із вирв,І ніякі найгірші із ран – не зупинять невидимий вир і не знищать закоханий стан!».

Вона знає психологію свого ліричного героя до глибини: «Сниться Михайлові дотик, і доторк, і щем: Перші бажання, що втілені сном у життя», «Він ступав по життю  легковажно, розкуто й самотньо. Він був просто нічий, бо йому не потрібен ніхто! Їв різдвяну кутю, буде й паска – пахка, великодня… стигне ковдра вночі й на цвяху – одиноке пальто», «шапчину, по колу пронесену, дірявлять байдужі промінчики: сердешна, на світ заголилася, зронила вовняні шматки… мов тиха стамеска без теслі, мов бл… безнадійно-закінчена, або провінційна актриса, що трудиться за копійки…».

В инших творах бачимо місткі, випуклі, вартісні метафори-образи: «Ямок щербаті роти кригу ковтають, голодні», «я – лиш промінь у вирві вікна», «древня баба – Кільчень-ріка, руки жилаві – під місток… доля бабина нелегка: рот замулений пересох», «рукате порепане дерево», «душі покинутих псів тихо живуть у дворах», «поралась баба в достиглім городі», «самотність – мов осине жало», «тут колись кохання спалахнув сірник».

Уділяє уваги пані Лариса і природі творчости: «ФАЛЬШ», «ЧАРІВНИК», «АВТОГРАФ».  

Отож, дякую долі, що привела мене на презенташку до НСПУ, аби спізнати чудової поезії ковток.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.