Спочатку я почув голос авторки і її вогнесоняшну енергію у передачі своїх поезій. Се сталося на річниці літстейджу. То мене переорало. Мусив випрохати ув авторки книзю.

І не пошкодував.

ЛІТЕРИ І СТИХІЇ Катерини ДЕВДЕРИ – це панування вільного як дим і теплого як дім верлібра.

Єдиний ритм тримає все на плаву – кожде слово у vers libre набирає ваги – і воно тримається купи без рими і особливих мистецьких викрутасів.

Чому? Що має Катерина такого, чого не мають инші прихильники вільного вірша?

Досвід любові до свого рідного, прискіпливе добачання деталей у звично-радісному, глибинне осмислення родинного спадку від батька у вигляді бібліотеки як всесвіту розвитку особистости і від мами у вигляді вдячности за життя – це все розділ перший ДІМ: «несмілий сніг прийшов полежати на траві», «жінки вивішують на ніч прання, а вранці збирають білизну», «сміх дітей, запах млинців, кіт у чоботях діда Василя ховається від невістки», «поезія починається саме вдома й тут же вмирає незаписана ніколи», «перший пречистий сніг», «дитино ти маєш називати свого тата на ім’я і по батькові щоб наші діти не почували нерівности дивно подумала я чи вони й справді вірять що тоді тато не буде моїм татом може хай би всі діти в класі теж називали його тато й не почували нерівности?», «слухаю як б’ється твоє серце я колись жила при нім дуже давно знала тебе зсередини мамо», «збоку не видно середини серця», «руки твої так покірно вимішують щоденний хліб», вірші НІЖНІСТЬ і MAGNUM OPUS.

Далі читач увіходить в ЛІС – розділ другий. Тут уже світ хлопчачий куйовдить голову ліричної героїні: «на сотім поверсі стрімкого замку зі скла вони випивають із жертви всю кров ц-с-с-с-с-с хлопці накурились трави чи їм направду ближчими стали зорі?», «дерево барабанів дерево кульбаб дерево списів», «чоловік голий голісінький як лице місяця», «він був міцний і стрункий з чорним заростом на грудях і там я злякалася не його а сили що не давала нам відірвати погляд піти».

Розділ третій --  ЖАР – про мистецтво літератури, про книжки, про філософію, про живе і мертве у тому всьому: «а зараз він молодий і зелений мов Антонич ми з тобою знаємо подруго він говорить ніби тече ріка жива музика без фальші музика без віолончелі без флейти тільки небо відбивається в цих словах і малі безцінні конвалії розквітають в наших долонях понесімо йому в дарунок поки він такий молодий поки в ньому живе стихія», «так багато завдячую тим кого не люблю я їм нічого не винна».

У ЗАМОВЛЯННІ новельне вивершення вірша. Несподіване і радісне усвідомлення буття, його сили, його нестриму.

Розділ четвертий – ЛІД. Це оркестр значень, багатолосся ритмів, пошуки в собі самій музики: «стільки ранків не було ранку прокидаюся не прокинувшись знаходжу на краю постелі вимкнений крізь сон будильник за вікном пливуть хмари повні холоду й снігу містечко ворушиться під білою ковдрою таке ж непрокинуте як я», «є люди які все життя дивляться на світ так ніби бачать його вперше їм необхідно ходити босоніж гладити кору дерев годувати птахів з долонь іноді просто лежати в траві або підніматись на дах уночі хай ближчими стануть зорі вони звичайні й тому чарівні з ними добре думати про буття сидіти біля вогнища пити чорну каву з піщинками з ріки кожна мить ніби вповні місяць».

В ІНДІЯНЦЯХ маєме глибину психологічного проникнення в образи і знову ж новельний фінал.

У ДНІСТРІ ще єдна варіяція на тему ранньої смерти.

В инших віршах – стихія внутрішнього духовного вогню: «Ласиця (…) лишає легкі сліди», «…повіді при хлібі і воді», «всі ці слова суміш землі і крові», «мовчазна риба ночі пропливаючи поміж каменів чи то зірок говорила нам говоріть».

Чи є недоліки в сій книзі? Та певно, же так – деякі вірші могли би бути коротші, голий хлоп у лісі при  джерелі дуже вже нагадує відому телерекляму мінеральної води про діда-красуня-сексі-бойза, ще якісь дрібні блохи мож би було пошукати, проте маємо сильну поетичну стихію, від якої слід очікувати ще чогось глибшого а сильнішого.

Дай Боже.

Роман КУХАРУК.