Осіння панна

 

Золотава панна по саду ходила

І тримала літо на долоні,

На туманах срібних ворожила,

Розкидала яблука червоні.

Розкидала яблука червоні,

Загравала з вітром біля тину

І сміялось літо на долоні

В цю останню ще погожу днину.

І не знаю, як усе це сталось,

Закружило літо і понесло,

А за ним вдогін чогось погналось

Стареньке з соломи перевесло.

 

Рихлівський монастир

 

Рихлівський монастир – це дар,

Де в неземну красоту було втілено дух.

Та руїна страшна, що панує тут нині -

Зубожіння душі і пекельних наруг.

 

О, ці люди глухі, бо не чули ці дзвони,

Що єднали земне і небесну глибінь,

Руйнували себе, мову, віру, закони,

Породили не світло, а тінь.

 

О, ці люди сліпі і не мають вже сили,

Все шукають скарби у печерах святих,

Як прощення богів їм дуби яснокрилі

Скинуть золото щире до ніг.

 

Монастирські сади… Віщі старці- монахи

Помоліться за всіх, за прадвічну красу.

Відлетіли у рай тут народжені птахи,

Що пили, як нектар, цю вечірню красу..

 

Ні, не так вже звучать ці приземлені дзвони,

Ні, не так виглядав цей надломлений дах…

І ховаючись в тінь б’є нещиро поклони

Ще живий, так живий, комсомолець-монах.

 

Портрет жінки

 

Хто створив тебе з світла і тіні,

В яких муках кохання й жаги?

Образ твій на цій старій картині

Написали, як диво, Боги.

 

Таку чисту, в серпанок одіту,

А цей погляд у сяйві вінця?

Знаєм тайну ми створення світу -

Мить безмежного його кінця.

 

Ти пройшла крізь століття нетлінна,

Крізь пожари погромів і чвар.

І сам цар падав ниць на коліна,

Був в полоні невіданих чар.

 

Незбагненна ця гордість й спокута,

Сум і радість не мають межі.

Ти розп’ята була і прикута

В перехрестя чужої душі.

 

І дивуєш нас чарами нині,

Як видіння повторишся знов

Крізь століття на старій картині,

Як надія, як віра й любов.

 

Ніч на Купала

 

Впала ніч мені в обійми

зрадлива, п’янка.

Дивним сяйвом сяє зірка,

куполи вінка.

Чи то зірка, чи то квітка,

чи чаклунський шар –

Серце вирватись не в змозі

з цих Купальських чар.

Бродить доля у тумані,

а можливо тінь,

І ріка несе у вічність

марево видінь.

А у лісі, на болоті,

де у річки злом,

Відьма криє мою карту

піковим тузом.

 

 

Спомин про матір

 

Заблукала доля серед трьох доріг,

Загубила доля мамин оберіг.

Вже не вийде мати в весняний садок,

В мене не спитає, як живе синок.

Пам’ятаю квітку - первоцвіт весни,

Принесла їх мати: це синок тобі,

Принесла їх мати: це синок тобі,

А в тієї квітки очі голубі.

Мамо, де їх взяли, на дворі ще сніг?

Це тобі, синочок, мамин оберіг.

Ми її посадим серед саду трав,

Станеш як дорослим, щоб не забував.

Станеш як дорослим і підеш у світ

Пам’ятай про квітку, квітку первоцвіт.

Я уже дорослий, серед трьох доріг,

І шукаю квітку - мамин оберіг,

Я її шукаю серед диких трав,

Та усе даремно, хтось її зірвав.

Ви пробачте, мамо, за мінливий світ,

Та в душі зберіг я квітку первоцвіт.

 

Купальська ніч

 

У купальську ніч, ой, ніхто не спить,

Золотий вогонь на горі горить,

А в лісах дива - непростий народ,

Квітка чар цвіте, відьом хоровод.

Серед диких трав ходить дівчина,

У квітках п’янких не обвінчена.

Шепотів туман: все пройде, мине,

Покохай мене, покохай мене.

Голубий туман, зорі стелються,

Що пройде – мине, не повернеться

Все пройде – мине, і не лишить слід,

Купала свята захисти від бід.

У купальську ніч, ой, ніхто не спить,

Золотий вогонь на горі горить.