«Ми думаєм про вас. В погожі  літні ночі,

 В морозні  ранки, і вечірній час,

 І в свята гомінкі, і в дні робочі

 Ми думаємо, правнуки, про вас.»

Василь Симоненко

Українцям притаманно думати про своє прийдешнє покоління. З історії ми знаємо, що більше 400 років українці  боролися за свою свободу і незалежність із постійною думкою, що моїм дітям і онукам буде жити ліпше у вільній, своїй країні. Саме з цією думкою,  22 січня 1919 року,   був проголошений Акт Злуки західних і східних українських земель.

Сьогодні ми усвідомлюємо важливість цієї події, про це наголосив історик, письменних, сценарист, художник Анатолій Горовий 21 січня у бібліотеці сімейного читання імені Садріддіна Айні, представляючи громаді  художника Цезаря Ганушкевича, який презентував відкриття своєї виставки  «Дорога до дому» та письменницю, журналістку, громадську діячку Тетяну Череп – Пероганич  на її вечері – автографі  «Україно, до тебе іду на поклін, Молитвами звеличую всюди.»

Тетяна Павлівна розповіла присутнім свій життєво – творчий шлях, прочитала поезії, які у більшості  слухачів викликали щемні сльози туги, болю, смутку.

З великою любов`ю та теплом згадала пані Тетяна своїх найрідніших – батька та матусю, рідну хату, село, прочитала їм присвяту.

 Багато говорила поетеса про Україну, її минуле і сьогодення, ділилася своїми роздумами про майбутнє держави. Велику увагу приділила жіночій долі, коханню, материнству.

Тетяна Павлівна не тільки розповідала, але й залучила усіх присутніх до цікавого діалогу. Кожен учасник вечора отримав листочок із віршованими рядками у яких стоїть її, жіноче, запитання  і попросила дати відповідь.

Слухачі активно вступили у цей діалог. Поетеса з великою зацікавленістю ставилася до відповідей. Чимало із них їй прийшлися до вподоби і пообіцяла взяти їх собі на озброєння.

Багато цікавого розповів про свою дружину Юрій Пероганич. Друзі : Тетяна Іванчук, Руслан Іщук доповнили його. А поет Юрій Титарів прочитав відповіді та дружню пародію на поезію  пані Тетяни.

Цезарій Ганушкевич вперше  почув поезію Тетяни Павлівни і не залишився до неї байдужим. Презентацію своєї виставки він почав словами вдячності за теплу і  щиру поезію, яка не залишила його байдужим, а  «пробивала у ньому скупу чоловічу сльозу».

Із великою зацікавленість слухали присутні розповідь художника про створені ним полотна, про відчуття з яким вони були написані, про цікаві, а іноді і кумедні випадки їх створення.

Теплий камерний вечір – автограф добігав кінця. На згадку була зроблена загальна світлина. Та присутнім не хотілося розходитися. За ароматним чаєм продовжилося мелодійно – мистецьке спілкування. Як добре, що ці швидкоплинні години принесли тепло та радість присутнім яке вони будуть, упевнені,  часто згадувати.