Анета Антоненко увімкнула зелене світло молодому автору Юрію Яремі, видавши його дебютний роман ТЕПЛО ЙОГО ДОЛОНЬ.

Ярема має талант, пише легко і тепло, подекуди тішить справжніми художніми знахідками: «Усі були однаково сірими і однаково правильними. Хлопці зустрічалися з дівчатами, дівчата з хлопцями. Інакше не могло бути. Чи все ж таки були «інші?»», «кіт спустошує холодильник швидше за мене», «велике місто ламає і спустошує людей», «колючим холодом, який намагався пірнути до найменшої шпаринки в одязі», «лишаєшся порожньою склянкою, наповненою по вінця мною», «погукав його поглядом», «життя, яке раптом видалося чужим, ніби прожитим кимось за нього», «вокзал, мов роздратований вулик», «скільки ми з тобою гарували, сонечко. А ти все одно неслух – тепло всміхнувся юнак», «ми прожили разом три роки, і досі в мене залишилося відчуття, що на його місці мав би бути хтось інший».

Проте характери однотипні, застиглі як зліпки посмертних масок, дія занадто схематична, сюжетні пружини як в старому дивані, а діалоги достатньо штучні і надумані. Дуже вдалим є фінал – і він, властиво, є початком роману. Майстерність автора в тому, що він доводить читача до збудження без опису збудження героїв. Тому цей фінал вартісний і заповідає справжню глибину – характерів, діалогів, метафор і художніх сенсів.  Все що було до цього – прелюдія, передмова, вступ. Тут би психологізувати, деталізувати, оживити характери, уприроднити діалоги, напружити дію, та й про секс не варто аж так скоромовкою балакати – щось та й показав би, передав би якісь відчуття-почуття тощо.

Тому радимо автору попрацювати над текстом дебюту, зробити його першою книгою роману і написати другу – уже про любов двох юнаків, які нарешті знайшли один одного. Це буде не менш цікаво і пожиточно для читача, аніж прелюдія.

Втім автор може чинити що уважає за потрібне.

Андрій ВОЙТЕНКО,

м. Сміла

Черкаської области.