Коли тебе запрошує френд з мордо книжки на свій захід – треба йти розвіртуалитись.

Я так і зробив.

4 грудня у будинку кіна відбулась презентація документального фільму Дениса КОЛЯДИ  «Як будувати рідну хату» (оператор Мирослав ЛЕСЮК, монтаж – Роман ХОПТА).

Ось самохарактеристика творців фільму:

Після року мандрівок Україною, розмов з непересічними українцями, напружених дискусій усередині колективу команда проекту «Великого Бажайте» готова представити другу частину фільму «МИ» - стрічку «Як будувати рідну хату?» Нагадаємо, перша частина була презентована минулого року і стала справжнім інформаційним вибухом у соціальних мережах. Серед тих, хто цього року взяли участь у зйомках мотиваційної стрічки: Святослав Вакарчук, Кардинал Любомир Гузар, Оксана Забужко, Віталій Портніков, Мирослава Гонгадзе, Влад Троїцький, Сергій Притула, Василь Вірастюк, Олександр Положинський, Тарас Тополя, Марія Бурмака, Олег Собчук, Брія Блессінґ, Олександр Пономарьов. Фільм розповідає історію покоління Незалежності, яке на Євромайдані заклало фундамент нової країни або, користуючись назвою відомого послання Митрополита Андрея Шептицького, фундамент нової «рідної хати». Автори стрічки намагаються відшукати та запропонувати глядачеві рецепт будівництва країни. Як збудувати свій будинок на скелі, а не на піску? Кому нова оселя слугуватиме через покоління і чи буде вона надійним захистом від стихій життя? Як будувати рідну хату? Відповіді на ці питання намагаються дати герої та героїні фільму.

А тепер моя приватна думка:

Фільм про українську націю і про українські цінності. Цікавими є не зірки, а трудяги, які після Майдану і посатку війни не дременули у комфортні краї. А полишились в Україні і творять свій світ – засновник радіо СКОВОРОДА, представник фонду, що працює на Сході, дівчата – початкуючі зірки. Це ж стосується і авторів фільму – вони теж не дременули і теж створили – наразі фільм.

Зіркам було важче тривати у просторі фільму – вони вписані, вмонтовані в систему, користають з її переваг, ідуть через це на компроміси з системою, але добре тямлять, що з розпадом системи вони як зірки погаснуть, бо на заміну політичній консерві в Україні прийде акваріум з чистою водою зі світлом і радістю, де пливатимуть живі риби…

Кемера нещадна -- вона показує все.

Посеред фільму, коли ідуть кадри про Схід, про війну, про відбудову балкону жіночці у Краматорську чи будинку для сім’ї там само – на очі напливають сдбози – радости і очищення.

Обговорення було надто багатослівним і мало адекватним. Люди незадоволені владою і змінами, не тямлячи, що владу можна і треба змінювати, а зміни – колосальні.

Добрий спіч о. Бориса Гудзяка, який мовив про те, як готується до зустрічі з Богданом Сольчаником, що загинув на Майдані – 28-річний історик з УКУ.

Політику Миколі Княжицькому не було про що говорити – на його владу нападали найбільше. Але він найменше винен – його п’ятнична програма на ЕСПРЕСО – це теж акт творення нового, вартісного, світлого, проривного.

Яка доля фільму?

На місці Держкіно я пустив би його як кіножурнал у кіномережах.

На місці міністерства освіти – розіслав би по школах, хай дивляться і обговорюють.

Ми в Українському клубі усіляко сприятимемо і показам, і обговоренню.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.