Симфонія оптимізму та життєвого досвіду

Кожна збірка віршів має свій настрій. Відкриваючи книгу Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло», ніби приходиш до гостинної оселі, щоб неспішно поспілкуватися з господинею за чаєм з м’ятою. Обговорити все на світі, як буває, коли маєш досить часу для розмови.  І попри те, що в світі коїться багато печальних речей – вертаєшся додому з легкою душею, як після сповіді. Бо книжка проникнута невловимо природним духом оптимізму: «Заглядає в вікна березневе сонечко, і одразу в хаті затишно стає».

Книжка-хата завжди повна люду. Там живе не одна душа, а ціла рідня, бо вірші для авторки – як діти:

Я виношую в серці слова,

Як дитину виношує мати.

І так боляче часом, бува,

Їх від серця свого відривати!

Тим не менше, у дітей та дорослих є окремі кімнати в цій оселі. Тому книжка складається з двох великих розділів: «А я люблю життя своє» і «Віршики для онуків». Як заведено, дітям дістається найсолодше – казочки, лічилочки, колискові. І вікна дитячої кімнати виходять у спокійний внутрішній двір, а не на вулицю, де пострілюють. Навіть коли на дворі холодно – одна справа, дитяча зима, де граються у сніжки та «сніг лапатий, білий дивним птахом легкокрилим із небес летить, летить»; і зовсім інша справа – зима доросла:

Пересварились друзі й вороги,

Брати і сестри, і батьки, і діти.

Лягли сніги! Які лягли сніги!

Лягли сини. І їх не воскресити.

Прагнення миру та перемоги України криком і благанням промовляє з кожної строчки віршів «Жіночі мрії», «Молитва батька», «Україна не помре!». І в той же час не можна не захопитися, не перейнятися оптимізмом Тетяни Іванчук, яка твердо знає – та не забуває про це нагадувати читачам! – що царство холоду не вічне, за зимою завжди слідує весна:

Усе минає. Й ця зима мине.

Зійдуть сніги. Відплачуть завірюхи.

Все буде знову. А життя одне.

Знайдіть хвилинку, щоб його послухать.

Цей оптимізм не просто грає скрипкою у симфонії життєствердних віршів. В ньому відчувається наче біблійна мудрість, упевненість вічного ритму всіх часів, коли минуле передає справи майбутньому під барабанний бій у марші почесної варти людства. Ознакою сили такої життєвої мудрості є і певна парадоксальність. Авторка не боїться бути іронічною, сміливо вступати у суперечку із загальними фразами:

Краса врятує світ? Пусті слова!

Нам брешуть теж відверто і красиво!

Світ врятувати може тільки диво.

То ж хто із вас ще вірить у дива?

І то, може, не дивина – глибока філософія авторки, бо саме життя змушує українців бути філософами, але дивує сплав мудрості й ніжності у творчості цієї, без сумніву, вольової жінки («життя збивало мене з ніг, а я підводилася знову»), не тільки глави сім’ї, але й голови творчої спілки «Літературний форум». Знаючи ціну ілюзіям, вона не втомлюється вірити у диво і чекати тієї великої любові, яка змусить забути про всі сумніви:

Укради мене у мене,

Поведи в осінній вечір.

Рук своїх тепло приємне

Поклади мені на плечі.

І перші строки вірша, який подарував назву збірці Тетяни Іванчук, розкриває секрет гармонійної сполуки оптимізму та життєвого досвіду, що звучить урочистою симфонією зі сторінок її збірки поезій:

Там, де небо землю обняло,

Сонце новий день розпочало.

Юрій Шеляженко

 Найкращий вірш  іще росте  в  полях

        Уже вкотре переконуєшся: воістину, який тісний світ наш! Мій улюблений польський поет Ярослав Івашкевич, чимало віршів якого  я переклав і видав окремою книжкою , давши назву «Ковчег вербового листка», мешкав під Варшавою у помісті своєї дружини Анни,  яке зветься Стависько…
         Гортаю книгу віршів  «Там, де небо землю обняло» київської поетеси  Тетяни Іванчук і на 110  сторінці натрапляю на вірш «Ставище». І там,  на тій рідній для Тані землі, заквітчаній калиновим намистом,  де у джерелах б’є цілюща  вода, душі аж хочеться злетіти в  небесну блакить, де «хмарини
білі лебедять»…
        Прочитавши збірку з цікавістю, хвилюванням, переживанням, подумав собі: це продовження поетичних    традицій  Симоненка,  Сома,  Олійника,  Т.Коломієць, Н.Кащук…  В Тані поезія до того ж пісенна. Ось «Україна  не помре!» - так  і проситься заспівати! А «Криничка»?  Скільки світлої ніжності, скільки щедрої  жіночої душі! Таки варто  припасти  до цієї книжки- кринички, «щоб напитись з пригорщі з сонечком води»! Часто у віршах бринить мотив недолюбленості жіночої долі, бажання
«оживити … мрію».
А коли я прочитав найперший у збірці вірш  і згадав народження свого  онучка, мені враз відкрився глибинний сенс Свята Різдва. Це народження нової людини в родині! Так, як про це написала Таня, не писав іще ніхто. Взагалі, вірші материнства можуть скласти гарний цикл:
І сонце в неї гріло за плечима,
Зникала швидко сірих хмар імла.
Ішла мадонна з теплими очима,
В собі майбутнє  трепетно несла.
(«Вона ішла…» стор.33)
А вірш «Голуби» ( стор.96) то взагалі крик душі про людяність, якої так часто чомусь бракує  в світі. Цей вірш треба друкувати в альманахах, антологіях,  найтиражованих газетах…
Поетеса не може обминути біль сьогодення, («Чиї ви діти», «Лягли сніги»,  «Моя молитва», тощо).Вірші ці зрідні материнським молитвам. Зболені  і щирі, розпачливі   і обнадійливі, з проханням, щоби Бог дав « сили і терпіння, прощення віри  і снаги».
«Там де небо землю обняло» - істинно   жіноча поезія, яка несе душі розраду, стишує біль від
життєвих страждань,  засвічує  промінчик  віри   у кращий день  рідної  України.


Володимир Олійник
лауреат премії ім. Богдана  Хмельницького
Український клуб