Я вирішив бодай побіжно переглянути свій переклад з англійської мови роману Орвелла «1984». Й уже на кількох перших сторінках побачив речі неприпустимі, що невідомо звідки зʼявилися в моєму перекладі ― отже, їх хтось запхав туди без мого дозволу, що категорично забороняється і законом, і елементарною етикою стосунків між перекладачем та видавництвом.
Щоправда, нерідко практика цих стосунків змінюється залежно від ситуації. Ситуацію ж визначає рівень перекладу того твору, який готується до друку. Кілька десятків років тому найбільшу популярність серед читачів зарубіжної літератури в Україні мав журнал «Всесвіт». Дуже часто в редакцію приходили переклади, які радше треба було назвати підрядками, ніж перекладами, тобто тексти були геть нечитабельними. Але якщо зміст твору цікавив головного редактора, то він давав наказ своїм редакторам виготовити з одержаної сировини художній твір. І потужна група редакторів, які були в журналі, завжди успішно справлялася з цим завданням. Узгоджувати виправлення з автором перекладу не було сенсу, бо це забирало час, та й автором фактично вже став той-таки редактор.
Але така картина склалася лише внаслідок слабкості україномовного перекладу, який, з огляду на обʼєктивні причини переважно політичного характеру, далеко відстав від того ж таки російськомовного. Проте історія посувалася вперед, і вже на той час зʼявилася група (хоч і невеличка) україномовних перекладачів ― Лукаш, Лісняк, Попович, Доценко і кілька молодших, ― до чиєї продукції треба було ставитися зовсім інакше. І ми, редактори «Всесвіту», узгоджували з ними кожну правку.
Коли в мене не стало такого блискучого редактора, як Лісняк, я на практиці виявив, що найдосконаліший текст перекладу в мене виходить тоді, коли жоден редактор у нього не втручається. Бо щоразу після такого «втручання» доводилося ретельно чистити текст, марнуючи час, який можна було б використати на творчу роботу. Але, хвалити Бога, ніхто не правив моїх текстів, не узгоджуючи правки зі мною як перекладачем.
Й ось великий сюрприз. Олег Жупанський, який створив власне видавництво, поставивши його директором свого сина, що ніколи не мав жодного стосунку до перекладу, порушив (тоді як я завжди йому довіряв) головний принцип кожного видавництва ― надрукував книжку Орвелла «1984», наробивши в ній виправлень, яких не узгодив зі мною.
Ось лише мізерна частина тих виправлень (я переглянув лише кілька сторінок):
1.
Редактор (Р) …і годинник вибив тринадцяту годину
Шовкун (Ш) …й дзиґарі видзвонили тринадцяту годину.
Оригінал (О) The clocks were striking thirteen

2.
Р: смерділо старими постілками
Ш: пахло… старими стоптаними матами
О: Smelled of old rag mats.

3.
Р: СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ
Ш: ВЕЛИКИЙ БРАТ ДИВИТЬСЯ НА ТЕБЕ
О: BIG BROTHER IS WATCHING YOU

4.
Р: Воно (міністерство) було зовсім позбавлене вікон
Ш: Воно зовсім не мало вікон
О: There were no windows in it at all.

Тепер пояснення для тих, кому не відразу очевидно, що виправлення безглузді.
1. Ще тільки коли я починав перекладати, Юрій Лісняк (а це найбільший знавець української літературної мови, якого я зустрічав) сказав, читаючи один із моїх текстів: В українській мові годинник якщо бʼє, то лише по дурній голові, а години він видзвонює, причому на вулиці години видзвонюють дзигарі, а не годинник. Для мене Юрій Лісняк завжди буде еталоном української літературної мови.

2. «Постілка» ― це погана калька з російської «подстилка», а мата укр. мовою означає те, що російською називається «коврик».

3. Ідеться про великий символічний твір, а не розповідь про чиюсь родину. Тому старшого брата тут не існує, а великий (big) існує саме в символічному значенні (живого великого брата ніхто ніколи не бачив). Він не «пильнує» (бо пильнують за кимось одним), а саме дивиться (is watching) на всіх і бачить кожного.

4. Чи можна уявити собі дурніше виправлення, яке лише ускладнює текст?