«Вростає в майдан намет»

 

Сьогодні плин історичного часу ущільнився. За останні кілька місяців відбувся стрибок у становленні і розвитку українського громадянського суспільства. Воно здолало шлях, який інші нації проходили роками а то й десятиліттями. Таке пришвидшення часу, тектонічні зсуви свідомості не минають безслідно – вони залишають слід у душах й знаходять відбиток у слові.

Революційна поезія Майдану очима кіровоградських поетів – це те, що знайде читач у цій збірці. Тут вірші поетів різного віку і різного рівня, але їх об’єднали події, що не могли нікого залишити байдужимu – це і відмова корумпованої кліки від підписання угоди про асоціацію з ЄС, і жорстоке побиття «Беркутом» студентів у ніч на 30 листопада. Це мільйонні виступи майданів країни і «коктейлі на Грушевського». Це снайпери на Інститутській і «Небесна сотня». Це, зрештою, Крим і Путлер з його агресорською імперіалістичною політикою щодо нашої держави та інші живі і болючі пульсації життя Майдану і країни.

 

В новій редакції,

старі імперії

прозирають крізь шпарку в паркані,

безцеремонно вриваються в двері…

(О.Горобець).

 

Поезія, на думку німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, здійснює оприявнення істини буття. Саме завдяки поетичній мові настає Прозріння – процес осягнення істини.

Те, що не знайшло свого вираження у слові, не мало подальшого розгортання у думках і душах людей – те не відбулося, вважає філософ. «Лише народи явлені у слові // Достойно можуть жити на землі», – знаходимо підтвердження у Ліни Костенко.

Події Українського Майдану стали першим прецедентом за всю історію Незалежної України, коли за національну ідею, за свободу, за право людини на гідне життя свідомо йшли на смерть і перемагали сотні й тисячі наших співгромадян. «Лютневими кривавими морозами // Незламність українці довели. /// І літні й молоді в пекельній каші, // Серця їх погукали на майдан.» (Валентина Кондратенко-Процун).

Такий громадянський чин доводить спроможність і життєствердність Нації. Тепер можемо точно сказати, що Україна відбулася в житті не лише

минулих поколінь, але й нинішнього покоління. Головною рушійною силою революції Гідності стали ровесники Незалежності. Нова українська держава вкотре змогла відстояти свою гідність і заявити про себе усьому світові.

 

На прю стоїть Майдан з бійцями «Беркута».

В протистоянні тім біда й вина,

Не буде вже брехня на трон повернута,

Та Україна-мати в нас одна.

(В. Кондратенко-Процун).

 

З тривогою вчитуємося в рядки-страждання, присвячені тим людям, які вже не повернуться. Вони вже не побачать весни. Чи зможемо забути? Ніколи! Чи навчимося прощати?

 

 

ПРОЩАТИ?

Зчищати

з асфальту

віру і кров

дошкребти до основ

допекти до краю

ось твоя мрія ниць помирає

ось твоя правда кров’ю харчить

болить?…

(О.Горобець).

 

Поезія Майдану вибухає світло-шумовими гранатами, спалахує «коктейлями Молотова», обпікаючи душу і мозок. Відлунює у вухах лункими пострілами з Інститутської. Читаючи її, чуєш зойк поранених, їх біль і розпач… і надію.

 

Ще проступить червоними болями

Непокірна студентська надія!

(О.Попов).

 

І вона проступила. Ні! Вибухнула! Вибухнула вулканом, який дуже довго намагалися приспати, затоптати, засипати сміттям. І вже майже засипали, приспали…

 

Та прокинулась давня сила

Що вважали вони за лакеїв

Своїм гнівом нестримним накрила

Їхні голови – стріхи Помпеї (Поль Іщук).

 

Поезія закарбувала трагічні емоції майданівського пекла 18–20 лютого, коли горіли Профспілки, а надію розстрілювали снайпери.

Десь БТР гарчить затято

Проснутись хочуть автомати

Хтось плаче десь, хтось стогне

Проклинає

Й не Апокаліпсис , й не рай це.

Ніхто не йде і не стоїть вже…

(Сергій Гайдук).

 

Є у збірці навіть пісні, що просяться стати бойовим маршем повстанців:

 

Сивим снігом лани запорошені.

Замерзають в повітрі слова.

На землі нашій гості непрошені.

Отже, битва чекає нова.

Оселедець на макітрі,

Запах крові у повітрі,

Час до бою вже.

Досить, годі жартувати,

Най від сорому і зради

Доля вбереже

(Vladimir Inkulinets).

 

Ліричні герої поетичної збірки – це майданівці, персоніфікований голос народу. Є тут і звернення до матері від імені загиблого сина:

 

Мамо, мамо, скажи, чи моя в тім вина,

Що у серце зайшла куля-«дура» погана?

У обійми прийме вся Небесна сім’я,

Тільки рани синів вже ніщо не загоє.

(Оксана Шпирко).

 

І гнівне звернення до колишнього президента, який «із бункера править всміхаючись хижо // І пише країни скривавлену повість» (Тетяна Бородіна). А потім, спровокувавши кровопролиття в країні, безславно втік:

 

Мов щур, у нору зогнилу

Утік, з лакеями пропав,

Напризволяще кинув силу,

Торби не всі з собою взяв...

(С. Ткаченко).

 

Так хто ж ви, пане президент?

Час дати відповідь Народу.

Сьогодні істини момент –

Кінці не заховать у воду.

До речі, де ви? У бігах?

Народна кров погана страва?

Покаятися у гріхах

Не легка, очевидно, справа!

(Vladimir Inkulinets).

 

Ціною неймовірних зусиль і великих жертв було здобуту таку омріяну волю. Втім, не варто рано радіти з цього. Ми маємо гіркий досвід втрат своєї державності через північного агресора («Сестро Росіє! На волю мене відпусти! // Дайте нам жити, творити самим нашу долю…» (Наталія Природна) і своїх недолугих керманичів, про що застерігає Людмила Юферова із Добровеличківки:

 

Упав тиран… Життя на олтарі…

Надія розгорається щосили!

 

Молімося, щоб обрані царі

І цього разу нас не обдурили!

(Людмила Юферова).

 

Загалом поетична збірка сповнена трагічного оптимізму. Настроєвий

малюнок еволюціонує разом із подіями, що змінювали хід історії і змінювали нас, українців. Закарбовані тут враження у читацькому сприйнятті накладаються на той досвід, який кожен із нас здобув протягом кількох останніх місяців. Тому прочитання книги повертатиме нас знову в той незабутній час і через багато років. Картини подій Майдану оживають перед внутрішнім зором читача завдяки живописанню словом.

У поезії схоплено найголовнішу пульсацію нашого часу – єдність України, яка потерпає від проросійських сепаратистів, що шматують її:

 

Не Захід, не Схід – Україна!

Не крайте від серця частину,

Оплаканий берег Криму, –

Єдина держава! Єдина!...

(Ганна Дудник).

 

І немає сумніву, що країна буде соборною, якщо в ній живе така пасіонарна молодь!

 

Олександр Ратушняк,

кандидат педагогічних наук,

активіст Євромайдану