Один.

Як шлюпка не здатна до відсічі

Хвилям

Лежу на горищі

Перевертаюся

Відчув щось змінилось

Це запах млинців

Що піднявся драбиною

М-м задоволення

Хто ще пектиме млинці мені згодом

 

Два.

Ближчають двері

І мрії усі розвидняються

Чомусь

Щось із них

Терпким згустком на вікнах кімнат

Десь

Щось із них

Принишкло наляканим гномом

Очі розмруж

Ось і ті що ведуть тебе світом

Що дають усміх щік і безмежні радощі ночі

Лови як метелика

Здіймайся за ними у рух

На крилах птахів драбиною з вікнами

Йди

 

Три.

Драбина із вікнами все далі по колії суне

І світиться і везе із собою гунів

До земель де чужинці до земель де вітають брате мій

 Нехай час і пізній й вже скоро блакитним світатиме

 І щоразу коли на драбину засмаглі від місяця

Видираються люд просинається й біситься

Пилюки здригаються падуть осипаються

Склянки дрижать а шибки́ розплавляються

І рух далі стелиться під андромедами

А нас хтось чекає де́ ви

ви де́ де ми

 

Чотири.

Навколо міста

Що тягнуть до себе

І сліплять

Я бовван

Чиї голови торкаються хмар

У вухах білим шумом

Гук знамен

Витанцьовує

А міста хочуть стати подобою мойр

А міста хочуть стати провідниками

Міста скансени

Повсюди з землі виповзають

Голови кам'яні

І містам потрібно ще

Міста

Забовванійте

 

П'ять.

Блукаю провулками

Яскраві вітрини

Будки

Дивлюсь у вітрини

Замикаюсь всередині

Не розмовляю не слухаю

Наче б годину базікав

Розважальні центри заробляють на мені

Й без грошей

Від ходьби моєї

Календарні листки

Стираються

Один за одним наступних

Народжень не хочеться

Щоденні прогулянки

Із місяцем повертаюся

 

Шість.

Якщо в місті залишишся

То йтиму до міста я

Якщо йтимемо разом назустріч

Чолами ударимось

Десь посеред глобусу

Де пальцем у небо тикни

І міст кожного жоден не вгледить

Та це мало мене хвилює

Я перевернув планету

Австралією догори

Зіскочила з вісі земля

І котились униз береги

Захлинаючись водами

А ти йди ти йди

Проривайся крізь рибу і водорість

Йти чомусь треба

 

Сім.

Виростають тулуби міст

І міста мужніють в очах

І сяють як лезо ножа

Й димлять цигарки в устах

І з поверхні яка пуста

Без слідів і ознак рук і ніг

Виринають нові міста

І горять і світяться всі

І з боліт із води звідусіль

Виринають нові міста

З квасолини що впала

До рук

Землі на очах у рук

Людини що поруч стояла

І з неї місто росте

Поверхня інша пласка

А погляньте на нього

До хмар

А люди йому

Рости

А матінка

Не пали

Що мені мамко ти

Мені призначалось рости

Не деревом ти ростеш

Списом

Що ти верзеш

Виїв грона світил

Лишив голі долини небес

Міста роззявляли щелепи

Людям в долоні хапали хрести

Понад шиями і полонили

 

Вісім.

Дороги розходяться

Люд як птахи відліта

Як птахи що без гнізд

Що лишають у небі літа

А ви не дивіться

Ми з містом гуляємо вдвох

Он там лівіше

Владарює цар горох

Он славний котигорошко

Ричить на нього змій

Не бійся місто

Зі мною

Не смій

Я й сам не думав

Що поки кричав та й гукав

Покохав тебе місто

Попри уважний погляд роззяв

Попри співи русалок в містах

Попри правди в людських устах

Попри гори такої краси

Що ховаються в жито світи

Серед сотень земель і міст

Мені в думці зосталось ти

Знов щось кличе вперед

Хоч і скажу тобі

Саме та

Помовч

Поцілувала

Й простирадло накрило міста

 

                                                                                     Листопад 2014 – січень 2015