Що таке цінності? На це багатозначне питання не так легко знайти відповідь. Якщо поцікавитися в Інтернеті –– це будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе. Одразу звертаєш увагу на розподіл на "матеріальне" та "ідеальне". І виникає ланцюжок контрастних асоціацій з історичним розвитком українців під час існування Радянського Союзу, коли спостерігався значний дефіцит товарів та з розвитком молодої держави протягом 24 років незалежності.

Коли ж стався той невловимий перехід до усвідомлення українцями своєї приналежності до окремої нації? Коли вони почали обростати новими цінностями, струшуючи з себе старі?  А це все ж відбулося, навіть якщо відкинути зайвий пафос та "жовто-блакитну манію", що охопила тепер країну.         Чим різнилися цінності радянської та сучасної людини, яка проживає на території, що тепер має конституційно закріплену  назву "Україна"? Якщо взяти слово "цінність" у першому його значенні — "матеріальне явище", то на думку одразу спадають злитки золота та коштовності. Мати цінності — бути багатим у прямому сенсі. Коли розмовляєш з людьми старшого віку, які ностальгують за радянськими часами, які виходять мітингувати в надії повернути старий лад і запитуєш їх, що ж там такого хорошого було, то, радше за все, вони говорять саме про матеріальне. Бабусі мрійливо згадують, якими низькими були ціни, якими якісними та доступними продукти. Не хочеться говорити, що тоді люди були більш приземленими та бездуховними –– це не так. Та й, зрештою, я не застала Радянського Союзу і не можу порівняти, де ж саме "трава була зеленіша". З іншого боку, чомусь мені здається, що ті, для кого прості продукти харчування та налаштований побут становили вершину благополуччя — чогось таки недоотримали в житті –– "не хлібом єдиним живе людина".

Повернемося до іншого значення слова "цінності" –– метафоричного, яке першим спадає на думку у часи смути, воєн та важких часів. Чого хочуть люди зараз, що рухає ними, змушує робити сотні і тисячі маленьких виборів кожного дня так, а не інакше? Адже цінності, які формуються завдяки впливу інших людей, завдяки ситуації у країні, неодмінно проявляються у висловлюваннях, у вчинках, у прагненнях. Чому наш народ стільки років терпів, доки, врешті, не збунтувався проти крадіїв  та хабарників? Можливо тому, що людям щось перешкоджало дивитися ширше. Можливо, перешкодою була та радянська філософія, що коли ти взутий та одягнений, коли тобі тепло та сито — життя склалося? Не можна дати на це чіткої відповіді. Проте, тепер можна з впевненістю сказати, що серед справжніх українських цінностей є "гідність". Нарешті люди розуміють, що обдуреними бути негідно.

Людина — істота соціальна. Вона почуває себе натхненно та добре там, де її дії та думки знаходять підтримку. Лідерів та бунтівників, насправді,  у суспільстві невеликий процент. А суспільство у своїй масі має схожі пріоритети. Країна, у якій кипить революція, люди, у яких є спільна біда, мають скинути з себе пережитки спокійної та заболоченої радянської ідеології. Це не ривок небувалого морального героїзму — це нормальне явище.

Чи хто б міг подумати, що для українців першочерговими цінностями стануть "мир та благополуччя"? Не благополуччя кожного окремо,  тільки своєї родини, а усіх разом? Чи хто міг подумати, що після стількох років байдужості до політики, навіть простий шахтар стане слідкувати за новинами з цікавістю експерта? Хто б міг подумати, що найпопулярнішим малюнком дітей у школі буде солдат, що захищає свою країну, а наймоднішою дівочою прикрасою стане віночок? Хто б міг подумати, що українці віддаватимуть гроші, яких весь час так катастрофічно не вистачає, на потребу війська? Хто б міг подумати, що стільки добровольців будуть іти на війну? Люди усвідомлюють, якщо щось намагаються відібрати — то воно справді має цінність.

Цікава фраза — цінності, це те, заради чого людина живе. Один мій знайомий, який був узимку на Майдані, сказав, що він боровся, щоб зробити світ кращим для своєї родини. І це звучить вже не так ідеологічно, коли повз  тебе проносять вбитих людей. Це стає простим, життєвим, буденним.                          Можна перефразувати — справжні цінності це те, заради чого людина не боїться померти. Вони змінюються, бо, зрештою, змінюються часи і ми разом з ними. Але серед справжніх українських цінностей є гідність і завжди була. Вона там, запеклася кров’ю на прапорі, з - під якого видно кросівки мертвого 19-річного студента; вона кіпоть, що осіла на воротах на вході до стадіону "Динамо"; вона — подряпина на будівельній касці, що лежала, одинока, серед сотень свічок та букетів квітів.        

Якщо і є щось справжнє в цьому світі — то це гідність, яка запалює сотні, тисячі людей. Якщо й є якась справжня цінність для українців — то це воля. На переломних моментах ми повертаємося до наших справжніх цінностей і утверджуємо їх. І перегукуються вони рядками, зливаючись в одну безкінечну одвічну поему, яку переспівують різними голосами та однією мовою:

Чи ви чуєте цей спів?

Спів лютуючих людей,

Голоси тих, хто встав з колін,

Ставши вільними в цей день (слова одного з гімнів Євромайдану).

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати,

І спати на волі (Тарас Шевченко).

         Голоси читають поему, перегортаються сторінки історії. І гаснуть свічки, і кіпоть від них все ніяк не дає просвітліти клаптю виснаженого київського неба…