– Привіт, Ігорю. Розкажи нашим читачам про себе, звідки ти?
– Я народився в Білій Церкві 1992 року, прожив там недовго, сім’я пізніше переїхала до міста Бердичева Житомирської області, де мешкають зараз мої батьки. Сам я проживаю в Києві вже восьмий рік, бо закінчував тут Український гуманітарний ліцей ім. Тараса Шевченка, а нині – студент магістратури того ж таки КНУ (Інститут філології). Не мислю себе без літератури.
– Коли ти почав писати? Як прийшов у літературу?
– Перші спроби в літературі були ще у 8 років. Тоді я присвятив вірш мамі, усім сподобалося. Звичайно, це були примітивні й дитячі зразки. А свій перший серйозний вірш, я, чесно кажучи, уже й не пам’ятаю. Точно знаю, що більшість своїх кращих поезій я написав уже в університеті. Поетом себе позиціоную вже, мабуть, 4-5 років.
– Можеш окреслити тематику своїх поезій?
– У моїх поезіях визначити тему доволі важко, скоріше ‒ мотиви або образи. Стараюся писати про те, що болить у мені, або про те, що вважаю гарним, метафоризувати дійсність. Здебільшого це філософська, пейзажна та медитативна лірика. Медитативні поезії ‒ це такі, які будуються на словесній медитації, акцент робиться не на сюжетності, а на самій атмосфері, нагромадженні образів. При читанні таких віршів свідомість читача в ідеалі наближається до трансу.
– Розкажи нам детальніше про свою «Коктейлеву збірку»?
– Це ще не зовсім збірка, зараз я працюю над її вдосконаленням. Назва, можливо, зміниться, це поки що рукопис, який чекає свого видавця. А в самій структурі майбутньої книги вірші групуються за мотивами: філософські, медитативні, інтимні, пейзажні. Здебільшого це верлібри, але є й римовані поезії.
– А прозу пишеш?
– Так, пишу. Є незавершений роман, а зараз працюю над новим романом. Про що він буде, поки що не скажу, авторська таємниця та й він ще незакінчений. Але, по суті, це філософська поезія в прозі.
Ігор Астапенко друкувався в газетах «Україна молода», «Слово і діло», «Літературна Україна», журналі «Дніпро», альманахах «Сполучник», «Сві-й-танок». З 17 травня 2014 року – голова правління Всеукраїнської творчої спілки Літературний форум. Також брав участь в «Битві поетів», конкурсах «Жива троянда», «Авторська поезія та пісня» (1 місце), «Проба пера» (1 місце) та інші.
– Скажи, Ігорю, а нащо створюються такі от літературні форуми?
– Літературний форум – це такий собі майданчик для самовираження. Він існує для пожвавлення літературного процесу в Україні. Кожен має змогу прийти і почитати, а також бути критикованим.
– Маєш своїх кумирів в українській поезії?
– Так, звичайно. Це Євген Плужник, Микола Холодний, Майк Йогансен, Богдан Рубчак, Василь Стус.
– Банальне питання, та всі цікавляться: звідки черпаєш натхнення?
– Натхнення черпаю з життя, кожна подія, кожна емоція – це і є моє джерело.
– Що отримуєш від поезії загалом?
– Насолоду та естетичне задоволення. Для мене це не просто хобі, адже поетична творчість потребує чималих зусиль, це справжня робота, постійний пошук і самовдосконалення.
– Які маєш захоплення окрім фаху та поезії?
– Дуже люблю спорт, зокрема футбол, теніс, біатлон. Люблю свіже повітря, природу, подорожі, іноді малюю та співаю. І звичайно, багато читаю, бо чим більше прочитано, тим менший шанс бути вторинним.
– Що хотів би побажати наостанок розмови нашим читачам?
– Терпіння, гармонії, реалізації всіх задумів. І звичайно, здоров’я.
– Дякую за розмову, Ігорю. Бажаю перемоги в поетичному фестивалі та подальшої реалізації тобі в літературі.
Сергій ТИХОВСЬКИЙ