літо

в нашого страху всі ознаки жертви
крильця і вусики
він випинається з черева серпня
робиться гусінню

літо лежить на лататті обплетене
стиглими девами
літо благаю благаю дай вмерти нам
поміж деревами

дай нам насіння із яблук у пальці
може посадимо
літо чому ти не хочеш зостатися
щоби наново

литись текти цебеніти стелитися
звуками винними
поки повиснуть намочені китиці
понад країною

з жовтих легень виривається кашель
б'ється і падає
літо що досі вважалося нашим
стане бабиним

солдатський романс 

небо сьогодні втомилося
шиючи гріх поміж хмарами
персти любилися з голкою
в них народилася кров

дівчинка з богом у вилицях
дівчинка в серці із каменем
сипала зорі між кроками
місяць за ними ішов

хлопчик в руці з вогнепальною
хлопчик з багаттям під віями
тихо ступав поміж травами 
щоб не тривожити степ

ніч з бездоганністю авеля
у найтемнішому вигляді
зараз зів'яне на пагорбі
завтра із нього зросте

хлопчику ти не повернешся
дівчинка мовила з відчаєм
чорна земля твоя вотчина 
як не ховайся між віт 

кожного жовтого вересня
плакали хлопчик і дівчинка
небо криваве і змочене 
сонце котило на схід

червень

гаряче
тихо
ти ходив біля мене 

спали мене червне
спини мене червне

хтось занотує за нотою мого відчаю
авжеж пожежа виникла нізвідки
і я запалилася
запали щоки гнулася спина

спини мене 

авжеж пожежа виникла з нічого
і я горіла як ворожий човен
і намагалася добути іскри із криці свого серця
аби запалити ближнього

ти червоно лежав на віях
і чирвами скрипів у пальцях
та скрипки останніх вдихів
дзижчали і чавили сміх

ти зміг

спали мене червне

так 
здіймаюся в такт
ні
в задимлену ніч

я за дим лину
я за дим 
я - за

пілігрім

йдеш за слідами
йдеш за сузір'ями
йди

перший світанок кидає лірами сіль
небо на варті
варте святої землі
тисне на п'яти смерть і збиває із ніг
хай твої плечі 
все ще зсуваються вниз
хай твоя шкіра мнеться мов сивий сувій
там поміж речень червень запалює хмиз
там ти я вірю
знайдеш що мав віднайти
пальмове гілля 
пнеться із тебе як сміх
лізе на сірі мертві півкола повік
хто тебе вловить
хто тебе здійме з колін
я за тобою 
мов білий грім 

пілігрім

мила
нізвідки ти мила
лилася стійкими обіймами
і кожен твій вияв
червоний як стилоси вересня
і хто тебе вилив
у тепле повітряне мірило
і хто твоя сила
в період весняного нересту

з весною ти вищала
з осінню мліла вологою
робилися віршами
кожні обірвані вигуки
котилося діжею
ширилось гострою мовою
усе що раніше
тобі призначалося вироком

і хай ти пропала
і хай ти назвалася іменем
що пишуть безпалі
твої нечисленні соратники
дерева - гіллями
вода - перебитими хвилями
все плаче востаннє
а ти не навчилася плакати

прощати, але не прощатися

колишеться ніч на мотузці-один
тече твоя тінь в горло глечика-два
повірити тим хто приходить на три
завдання того хто нікого не знав
згадай він до тебе звертався на ти
допоки цей ранок нарешті настав 

і як ти хотіла і як він хотів 
забути усе що поки що живе
та переродитися перетекти
потрібно обом адже швидше за все
ізнов достигають вологі плоди
це верес нагострює зрізаний серп 

як мало лишилося солоду вам
на вербному тлі на колінах весни
коли тихий місяць замінює стать 
коли горизонт роз'їдають пісні 
у тебе дві звички : ковтати слова
прощати але не прощатися з ним

вокзал

повітряні маси
збираються в гурт
змикаються в ключ
і на схід
мішаються класи 
і люди.а тут
немає тепла
не проси

і тягнеться осінь
як свіжа смола
як річка як віра 
як мед
ти поруч, і досі
дрімає вокзал
я дихаю тихо
ледь-ледь

іржавим хрестом 
перетнувся метал
цікаво навіщо
і ким?
натиснеш на стоп
прошепочеш "стривай"
а краще зроби
навпаки

медитація

прокинеться дзенькіт посріблених шпор
і місяць простомить набрякле вікно
три кроки ліворуч праворуч повтор
і весла із рук випадають на дно

молитва шепоче голосить гримить
і відтиски пальців втрачають свій сенс
не чую нічого мішаю смаки
остання зоря і забуду про все

що било об скроні що плавило лід
а ніч сумувала мов чорна вдова

вона нас не чула хоч тексти молитв
я знала і ти в досконалості знав