«Центр літературної освіти» – це організація, що здійснює освітні програми у сфері літератури, книжкової та редакторської справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом. Кореспондент  Galnet поспілкувалася із Дмитром Стретовичем  – засновником «Центру..» про літературні проекти та розвиток літературного менеджменту в Україні. 

– Дмитре, а як був заснований та чим займається «Центр літературної освіти»? 

«Центр літературної освіти» був заснований на базі літклубу «Маруся», я б навіть сказав, що це був один із головних напрямків, який потім створив базу для «Центру..». Літклуб «Маруся» припинив своє існування, адже на початку 2013 ми зрозуміли, що неформальна літературна освіта, якою, власне, займався літклуб – це напрямок, на якому варто сконцентруватися і далі його розвивати. «Центр літературної освіти» займається культурним менеджментом та організацією проектів з метою неформальної літературної освіти. Я вважаю, що це нова ніша у рамках української літератури і до нас цим ніхто систематично та серйозно не займався.

Провівши кілька літературних шкіл, ми зрозуміли, що на це є попит, тому і вирішили надалі працювати у такому форматі.

– Як виникла ініціатива створення літературної школи?

У 2010 році за часів літклубу «Маруся» ми зрозуміли, що неформальна освіта користується популярністю в усіх сферах життя. У Європі така тенденція розвина уже давно, а в Україні лише зароджується. От ми й думали, чого не вистачає українському літературному процесу як такому, тож вирішили, що якщо шкіл немає – варто їх організувати. Раніше у нас був досвід організації різних шкіл із журналістики, студентського самоврядування, коли ще ми були студентами. А перша наша Літня школа мала 120 заявок і ми зрозуміли, що якщо на це є попит, то варто організовувати такі заходи щороку. Тепер літшкола – це вже традиція.

– Які особливості літературних шкіл? Чим вони відрізняються від попередніх? 

У літературних шкіл немає сталої програми та постійних лекторів. Ми застосовуємо, якщо можна так сказати, принцип ротації. Щоразу ми запрошуємо до співпраці нових цікавих спікерів, лекторів, вдосконалюємо програму, виділяємо нові теми, намагаємося втрапити у тенденцію, аби учасникам було цікаво.Звісно ж, є теми, шиті червоною ниткою, певний кістяк програми, але щороку з’являються нові концепти та теми. Окрім того, із часу існування «Центру літературної освіти», на літературну школу ми запрошуємо одного іноземного гостя. Скажімо, на V Літній школі, себто цьогоріч, був дуже цікавий воркшоп «Creative Writing», який проводила польська письменниця Юстина Чеховська. Таким чином, у кожної літературної школи є своє технічне спрямування.

– «Центр літературної освіти» займається промоцією випускників літературних шкіл?

Випускники шкіл часто звертаються за підтримкою та допомогою в організації подій та презентацій і звісно що ми допомагаємо. Але фактично функції літературної агенції, що має займатися підтримкою та просуванням авторів, у нас не передбачено.

– Дмитре, а як ти у перспективі уявляєш розвиток «Центру літературної освіти»?

Мабуть, це повинна бути масштабна інституція, що реалізовує різні літературні програми та проекти. До прикладу, як «Вілла Деціуша»Кракові, яка має власне приміщення, де відбувається багато літературних проектів, культурних обмінів, окрім того, там ще є резиденція. Також би хотілося, щоб ми забезпечували різними літературними програмами усі можливі цільові групи у літературі. Хотілося б створити програми окремо для саме прозаїків, поетів, драматургів, сценаристів, публіцистів, есеїстів, критиків та журналістів. Окрім того, є ще ж дитяча аудиторія, читацька аудиторія, якій, наприклад, не так цікава техніка написання, як історія літератури.

– Чи випускаєте ви антології творів учасників літературних шкіл? 

Після V Літньої школи вийде антологія із текстами усіх учасників, зараз вона ось якраз готується. У планах маємо видання інших книжок, зокрема спеціалізованої літератури.

– «Центр літературної освіти» діє лише у Києві?

Раніше у нас усі проекти відбувалися у Києві, тільки Літня школа – у Карпатах. Зараз ми плануємо розширитись на Львів та Одесу. От скоро в Одесі відбуватиметься перша Школа поезії. Якщо у столиці події відбуваються щомісяця, то у Львові та Одесі будемо організовувати таке щокварталу. Ну і надалі хотілося б розширюватися географічно, але поки маємо у планах до кінця 2015 ці три міста.

– «Центр літературної освіти» займається організацією міжнародних програм?

У нас скоро відбуватиметься «Літературний тур до Польщі». Це проект Ірини Вікирчак і цього року таке буде відбуватися вперше. «Літературний тур до Польщі» – це міжнародний культурно-освітній проект, головна мета якого – обмін досвідом у галузях літератури і культурного менеджменту, налагодження нових контактів і діалогу між культурними активістами Польщі та України.  Щодо подальших міжнародних проектів – думаємо про співпрацю із Німеччиною.

Міжнародні проекти – це одні з найпріоритетніших, адже вони справді дають можливість вивчати досвід іноземних країн, а також налагоджувати контакти у межах творчої співпраці. Таким чином, ми будемо мати більше можливостей всебічно розвиватися та приносити нові тенденції до української літератури  та реалізовувати свої проекти за кордоном.

– Чи міжнародна програма передбачає обмін? 

Програми обміну у нас поки немає, але ми над цим працюємо.

– Як гадаєш, чи у літературного менеджменту в Україні є майбутнє?

Літменеджмент в Україні лише стає на ноги. Три роки тому, коли ми організовували першу літшколу, нам усі говорили, що такого поняття немає. Тепер літературний менеджмент, або ж культурний менеджмент – це визнане поняття і люди, що хоч трохи цікавляться літературним життям, приблизно розуміють що це таке і які його завдання. Відбуваються ж школи арт-менеджменту, ось, наприклад, на «ГогольФесті».

У нас є хороші культурні менеджери, що співпрацюють із серйозними закордонними інституціями, організовують масштабні проекти, зокрема це «Meridian Czernowitz», Форум Видавців – це ж яскравий приклад розвитку літературного менеджменту в Україні. З’являється багато регіональних ініціатив, зрозуміло, що вони одразу не можуть позиціонуватися як професійні, але ж усе має з чогось починатися і ці початки саме зараз проростають і ми всіляко намагаємось це підтримувати та розвивати. Цей процес незворотній і якщо три роки тому люди не вірили в існування такого явища, то через три роки у нас говоритимуть про стандарти культурного менеджменту.

– Чи є зарубіжні інституції, у яких ви черпаєте досвід?

Ми вивчаємо досвід зарубіжних організацій. Нам імпонує польський досвід. От у Любліні відбуваються «Варштати Культури» – це сильна організація, що є для нас прикладом. У Кракові є «Вілла Деціуша», у Варшаві – «Інститут книги», у Німеччині – «Берлінський поетичний фестиваль». От одна із засновників «Центру..» – Марія Придьма – зараз поїхала до Берліну вивчати їхній досвід.

– І наостанок – поділись-но книгами, які ти придбав на Форумі видавців? 

Курт Воннеґут «Бойня номер п’ять», Юстина Соболевська «Книжка про читання», а з українських – купив книжки випускників Літературної школи, зокрема от сьогодні – «Синдром листопаду»  Вікторії Амеліної.

Розмовляла Марта Боровець