"Житіє...на зламі тисячоліть" - це книга про життя. Не дивно, що й читається вона на одному диханні.

 Але цю книгу важко  віднести до легкого чтива, яке забуваєш на наступний день. Автор зміг  показати, як на прикладі свого життя ти здатний відповісти всім можливим викликам долі, як важливо продовжувати "рухатись далі". Читаєш сторінку за сторінкою і перед очима так жваво постають образи героїв та подій, що здається,  жив з автором по сусідству. Певне,  тому книга і спонукає так гостро переживати усі життєві перипетії .

 А випало на долю нашого героя дійсно багато пригод. І вони не надумані. Таке і правда могло статися з багатьма людьми, що жили в СРСР на той час. Побачити світ очима дитини, батька, військового та патріота дійсно багато чого варте. За вчинками Антона Варварича читається їх внутрішній зміст. По ходу "роздумів" ми бачимо, як у героя відбувається переосмислення своїх помилок і він не цурається своїх переконань. Взагалі, книга не залишає байдужим.

Дуже люблю такі книги , після прочитання яких в голові починається робота , виникають якісь думки. Адже книгою не просто вбиваєш час , а отримуєш певний життєвий урок.

ВячеславСніжко

Акценти на книгу Антона Варварича – «Життіє на межі тисячоліть»

Антон Миколайович Варварич – не пересічний українець. Ця даність для мене ставала фактом після кожної запальної  політологічної дискусії на засіданнях Українського клубу, де пан Антон висловлював свою актуальну позицію на суспільно-політичні процеси в Україні й навколо неї,яка вражала своєю аналітичністю й системністю розкладу на окремі ланки різносторонні елементи політичних процесів.

Письменницький талант Антона Варварича я відкрив для себе саме з цією його книгою, із «Життієм на межі тисячоліть». Завбачливо зазначу, що дана монографія є не бульварним політико-публіцистичним чтивом, а є симбіозом деталізованої автобіографічної оповіді й аналітичних суджень щодо громадсько-політичної практики в Україні.  Тих політичних практики , суб’єктом дії яких і був Антон Миколайович.

Книга безперечно буде цікава не лише молодим політологам й політичним аналітикам, адже зокрема в книзі є подані реальні програми політичних партій,які балатувалися на локальному та всеукраїнському рівнях. Власне програми викидані в доволі стислій формі але з дотриманням раціонального змісту. Хоча як на мене програма партії «Совість України», в якій свого часу відточував свою політичну майстерність Варварич,яку автора подає, на мою думку є не зовсім «виграшною» в наш час , оскільки по змісту вона занадто стандартизована й класична, яка позбавлена конкретизації, проте саме ця деталь для виборців є актуальною на місцевих виборах.

Книга Варварича – інтрига. Певно ця властивість монографії продиктована розвідницьким талантом й службою в ГРУ СРСР. «Інтригованість» книги полягає в тому , що Антон Миколайович не деталізує в своїй книзі свою практику роботи в партії «Батьківщина»  в контрольно-ревізіійній комісії,яка за словами автора викрила не статутність діяльності окремих партократів й не регламентність роботи осередків партії «Батьківщина». Як на мене деталізований виклад подібної практики в роботі партії міг би стати основою для методичного матеріалу по партійному будівництву. Адже дуже важливо кожному будівничому партій в україні усвідомлювати, що не лише гасла,с символи. Програми «красять» політичну силу, а ідейність кадрів, їх  безумовна солідарність із уставом й регламентом роботи політичної партії.

Окрім всього , загадковості книзі додає половинчастість опису участь Антона Миколайовича в різних політичних проектах в ряду виборчих циклах. Немає відомості про особисті враження від між партійної конкуренції на виборах, якості контрпропаганди,тощо.

На завершення , хотів би безумовно  порадити до прочитання й аналізу змістів книги всім думаючим особистостям в Україні. Не думаю , що кожен знайди ключі - відповіді на політичні дилеми сьогодення,але за моїм особистим враження судження Варварича про політику в Україні неодмінно породить гаряченьку політологічну дискусію в середині кожного з нас.