Придбав учора у книгарні "Є" нову книгу колишнього Президента Віктора Ющенка, "Недержавні таємниці". Мушу сказати, що вартість видання, скажімо так, дещо юдео-ліберальна - 142 грн. Втім, за витраченими коштами не жалкую - книга тих грошей варта. Прочитав як бестселер, за один день.

Ющенко починає книгу з розповіді про минуле своїх батьків, та своє власне. Читати цікаво. Ющенко гарно описує радянську систему - втрачені роки в армії, економічні «заскоки» СРСР.

Я не буду переказувати зміст книги. Зупинюся лише на деяких моментах, що найбільш для мене важливі в ній.

Ющенко говорить про потребу «україно-українського» порозуміння.

Мені здається, це принципова помилка. Що собою уявляла «та» сторона «УкрАины»?

По-перше, до третини її (тої сторони) складали етнічні росіяни, з яких більшість взагалі не асоціювала себе з Україною, і мінімум добра половина не асоціює й досі. Відносини українців і росіян все ще знаходяться в системі координат «агресор - жертва». Про яке «примирення» може йти мова між тими, чиїх предків вбивали в організованих радянською Росією Голодоморах і війнах, і нащадками тих, хто був вселений на місце вбитих, не визнав зло, скоєне предками, не визнав українців за окремий народ, не визнав українську більшість в Україні, український характер держави Україна?

По-друге, як «порозумітися» з тими «укрАінцамі», які лише за назвою і походженням мають з нами зв'язок, але в усьому іншому ми різні: різні погляди на минуле (з цим якось можна ще змиритися) але і різними поглядами на майбутнє? Причому погляди ці діаметрально протилежні. Як порозумітися з «укрАінцамі», які підтримують «Беркут»? Коли цей «Беркут» тебе травить газом, порушує твої законні права?

Мені здається, що ніякого «порозуміння» не відбулося. Коли наша Україна знесла банду Януковича, а Росія почала агресію - відбувся розкол. «Юго-восточная УкрАина», як політична цілісність припинила своє існування. Власне, процес до-розпаду ще триває, але вже очевидно, що південний схід уже точно не буде політично хоч скільки-небудь монолітним.

Стало зрозуміло, що немає ніякої «проросійської» політики, що кожен мусить визначитися: ти за Україну (за нашу Україну, а не пост-УРСР), чи ти за Росію. Територіально, лише Севастополь визначився на користь Росії. В Криму був приблизний паритет (спасибі татарам, в першу чергу, які жорстко за Україну!). Південний схід визначився на користь України, і найближчі вибори, гадаю, це унаочнять.

Відбулося не так примирення, як перемога наших. Еволюційним шляхом це також мало би відбутися, але не так швидко, і зі збереженням територій. Але те, що сталося, це вина Росії, і тих, хто тут був (чи і є досі) за неї. А не нас.

«Примирення» недопустиме, якщо воно порушує наші права та інтереси, особливо базові!

Багато цікавого в книзі є і про Тимошенко. Наприклад те, що Тимошенко пропонувала Медведчука (!) першим віце-прем'єр міністром. А як ні - то послом в Росії!

Загалом, книга гарно розкриває саму особистість Ющенка. Його тотальну, патологічну довіру до людей взагалі. Взагалі, тема довіри в книзі висвітлена дуже сильно. Ющенко показує, як на довірі ґрунтувалися багато його успіхів в економіці. Дуже гарний приклад - історія з грошовою реформою 1996 року.

Можна виділити три основні речі, що завадили Ющенку стати популярним Президентом:

1) Росія.
2) не-освічений народ, який не розумів сфер відповідальності різних державних інституцій.
3) Зради і просто погані союзники, відсутність достатньої кількості людей, на яких можна було б покластися у провадженні свого курсу.

Ющенко послідовно намагався дотримуватися взятих зобов'язань - наприклад, не став переглядати політреформу, призначив Тимошенко прем'єр-міністром у 2005-ому.

На той час надто сильними були вороги українства  демократії, що б мати таку розкіш, як грати за правилами. Мені так видається.

В будь-якому випадку, Ющенко намагався діяти морально і етично. Але от питання, чи треба діяти морально та етично з потворами, зрадниками, українофобами? Раціональна відповідь на це питання, з моєї точки зору - ні.

Загалом, я вірю, що мало чого, насправді, можна було зробити інакше. Щодо Тимошенко, то Ющенко сам пише про те, що це була його найбільша помилка.

П.С. А взагалі, я тепер з особливою теплотою згадую п'ять років президентства Ющенка. Кращих років в України ще не було, і коли будуть - не зрозуміло.

http://vasyl-babych.livejournal.com/212327.html