1. Чи не плануєте найближчим часом видавати ще одну збірку власних віршів або перекладів?

Показати повністю..
- Найближчим часом не планую. Я дуже довго писав збірку, яка вийшла на початку цього року, і думаю, що наступну збірку писатиму десь рік-два. Папір створює враження стійкішого, не такого зникомого матеріалу, як якісь спеціалізовані інтернет-сайти, чи ще якесь нетривке пристановище. Мене, людину стихійну і нетерплячу, папір схиляє до вичікування і настоювання того, що хочеш на ньому зберегти. І тим не менш, такий собі «благенький каркасик» наступної збірки я вже собі сформував. У теперішній збірці особливістю було поєднання моїх віршів і перекладів деяких улюблених поетів, але самі вірші були просто хронологічно «перераховані» - а до наступної я вже задумав кілька циклів віршів. Якісь «диптихи» або «триптихи» можна було б, навіть, зробити з того, що понаписував уже на цей момент. У грудні маю їхати в Польщу на одну творчу стипендію і, може, там якусь частину цих задумів зреалізую, Бог його знає.

2. В скільки років почали писати? Чи пам'ятаєте момент, коли усвідомили себе поетом?

- Я мав щастя народитися тричі: уперше - природньо - з утроби, як і всі, удруге - у 5 рочків, коли вперше почав писати такі собі «наївні поезійки» (хай простить мене Катя Бабкіна за цитування). Далі я борсався в очікуванні наступного народження, але підліткові мої вірші геть не вартували жодних гучних назв, аж поки я не народився утретє - у 20 років, коли чудовий художник і кіноман Владислав Єрко подарував мені на день народження тридцять відбірних артхаусних фільмів - отоді, наситившись ними, я й «вигулькнув» на світ приблизно таким поетом, яким є зараз.

3. А яким фільмам віддаєте перевагу? Як їх обираєте - за жанром, режисером, акторами..?

- На жаль, я стаю дедалі менш вибагливим щодо вибору фільмів. Хоча, досі не уявляю, як би я винятково з власної волі пішов у кіно на якийсь блокбастер. Залишаюсь таки вірним чомусь іншому. Останні три фільми, що вразили - «Корпорація «Святі мотори» Леоса Каракса - страшенно незвичне кіно, красиве і довершене у своїй несподіваності; фільм «Просто уяви» Анджея Якимовського - щонайпоетичніше кіно про викладача школи для сліпих, і - дуже раптово - «Френсіс Ха» Ноя Баумбаха - кіно, здебільшого, для дівчаток, але у ньому безліч грамотно зроблених алюзій на найкращих режисерів світу, і сам фільм дає якесь непоясненне відчуття радості. Чомусь я відчув, що мені дуже потрібно було подивитися цей фільм.