***

Я відсутній в міській романтиці
Лиш під'їзди, трамваї, метро
Розшепочуть про мене зайвого.
Розшепочуть, що я - ніхто.

Я усюди в міській романтиці.
У кав'ярнях, в гіркім глясе.
У театрах, людей де темрява.
В тихих парках, де я - усе.

Я розвіюсь в міській романтиці.
Бо розвіятись вітром - мрія.
А на Рейтарській терпнуть вікна
Від безбарвної маски повії.

***

Дівчино, візьму я вас романтично!
У квітах троянд і з вином червоним й п'янким.
Із подихом пряним, із поглядом диким й в'юнким
Із вами я буду як всі, пробачте, - класично!

Дівчино, візьму я вас хроматично!
Під пальцями пливко стогнатиме чорне та біле.
І вибухи струн, і акорди, немов з божевілля
Триматимуть ніжно і тривко - в цілому, лірично!

Дівчино, візьму я вас гармонічно!
Знайду домінанту і квартами нижче скочуся.
І бгатиму, бгатиму солодко, тихо зійдуся
У лоскоті струн і матиму вас музично!

Дівчино, візьму я вас й нагодую..
Заграю на флейті мінливо - се спокій.
Спинюся на хвильку і кров свою затамую -
Спите Ви і Вам скільканадцять років.

***

Серпнево-тепло і бруківка воліє заснути.
В хмільному сп'янінні так м'яко в очах мерехтить.
Закоханість кавова, марево світла поночі
Розбудить під рик коліс моїх потягів..

Струніти під Сонцем й теплішати в усмішці хмарами
І пальцями грузнути в нотах, старих клавісинах.
І крапати мрякою в величі спогадів ратуші
Захованим й стомленим в рідних левових тінях.

***

В трояндовім саду, у присмерку дивних пахощів
Лягатиме сиплим листям морок тихий, незайманий.
У скронях бринітиме кров так мило і лагідно
І поряд, у клітці спогад тужіє знервований, зламаний.

Опестити в пальцях, куйовдити світлі марення!
В цих порухах чути відлуння міста тривожного.
Все тихе, спокійне і затишне у затінку теплих пахощів
Охоплений бганням зимових спогадів й радощів

***

В трояндовім саду, у присмерку дивних пахощів
Лягатиме сиплим листям морок тихий, незайманий.
У скронях бринітиме кров так мило і лагідно
І поряд, у клітці спогад тужіє знервований, зламаний.

Опестити в пальцях, куйовдити світлі марення!
В цих порухах чути відлуння міста тривожного.
Все тихе, спокійне і затишне у затінку теплих пахощів
Охоплений бганням зимових спогадів й радощів

***

Склякла душа поряд зі мною
Все креслить по своїм рукописам пожовклим
І на папері літери, вмираючи, заносять меч над головою,
Потопають у її сутужнім, осутулім горі!

І зкриленими думами і радощами з негараздів
Все линути до світла із тріпочучого вітром мороку!
Втікати тихим світлим потічком у сиве море спогадів
І жити...

Десь, але не тут.
Прожити більше, ніж дали спочатку сеї воскресної ходи.
Й зробити повільніше крок і темп, змінити розмір бою метроному.

Прожити на межі, але не в цих лихих синкопах...

***

Переливаються в блакитнім водоспаді
Чарівні зорі серед чорної пітьми.
А в темряві нічній маленькі діти
Все граються батьківськими кістьми

Будиночок складуть і хворостиння
Підпалять сірниками - хай горять.
А потім псам кинуть згорілі рештки
І сміючись вкладатимуться спать

На ранок чорні залишки батьківські
Невинні діти в землю покладуть
Нашепчуть над могилкою молитви
І демони дітей тих заберуть