Роман Володимира ГЛУШКА, що мешкає в Обухові на Київщині, побачив світ росмовою у 2002 році.

Автор грає в документально-автобіоґрафічну прозу. І там багато біографії. Епіграфом до книжки Глушко обрав слова Генріка ІБСЕНА ЩОБИ МАТИ ПІДСТАВИ ДО ТВОРЧОСТИ, НЕОБХІДНО, АБИ САМЕ ВАШЕ ЖИТТЯ БУЛО ЗМІСТОВНИМ.

Бере високо з самого разу.

Чи здужа?

Як автор так. Як українець - ні.

Інженер сантехнічного фаху потрапляє у ракетні війська. В час Карибської кризи.

Побут. Напруга. Бог і небог водночас.

Подекуди автора піднімає на глибину психофілософії: «невже може людина осмислити поняття «щастя», якщо ніколи не знав біди? Саме тому я розумію людей, що пройшли війну. Ніхто так не цінує мир, як вони.»

Подекуди автор неточний - священик у церкві молиться, а направду - править службу. Це ріжні речі.

Геть добре передано автором клімат радянської армії: «Лети кулею, падай каменем», «в армії усі дуби і всі шумлять, а він як жолудь - не знає куди упаде і яка свиня його з'їсть», «обличчя командира - залізо і шал», «розпогонити його б та розлампасити», «Мрієш попасти в Америку? Вступай у ракетні війська».

Парадокси художнього мислення - різкі як ніж по шкірі: «яка то мука любити жінку більше за Бога», «кожну людину можна визначити за кількістю любові у ній».

Глушко веде фантасмагоричну лінію оболонки - Савло-Павло - Бог-поза планетні істоти-самогубство людства.

Читач не мусить вірити автору, але він так талановито і впевнено мовить, що йому важко відмовити у довірі.

Талановитий роман талановитого українця.

Але чому чужинською мовою?

Якщо автор упреться рогом і не схоче озвучувати українською, варто перекласти і видати вагомим накладом. Українці варті цієї правди про себе.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.