*
Знаєш напевно найважче чекати
Коли ти в останнє цілуєш уста осінні 
І над вокзалами розкинулось 
небо таке паперове
Просто наше кохання 
різне як море
В якому топляться спогади 
і виживають надії
Просто кожний із нас самотній
Неначе самотні пустелі 
дощем залишенні
І наше щастя коротке 
і схоже на постріл
Так буває коли ти стоїш на пероні
Під паперовим небом
Виміряючи відстань 
у звуках сердець
Безнадійно у неї закоханий

*

Кохати тебе це робити останній подих

мати домовленість

і померти у двадцять сім

Друзі зраджують словом

неначе цілунком Іуди

а потім питають як ти

немовби святі

Скинути б душу

взяти із шафи нову

пити до ранку

зникнути до понеділка нарешті

перетнути свій особистий кордон

і дивитись як вечір

за горизонтом зникає

у позолоті травневій а врешті

Знати коли ти підеш

вмирати у німоті

темні самотні міста вловлюють подих вітру

Завтра забудеш мене як вишня свій цвіт

дочекавшись нарешті терпкого хмельницького літа

В шаховій партії упав ще один рядовий

білі прорвались серпень завмер у історії

Мені б зробити перед від'їздом ковток

чекати наступної осені

допоки маю з тобою  домовленість

*

Ми чекаємо завжди когось як
пісок на дні океану тепла
Розливає літо по лініях вулиць
втомлений серпень
Навіть тиша від болю кричить
наші душі нічні поля
Море теж висихає як почуття
так з'являються нові пустелі
Нелегально вивозять щастя
через наші з тобою кордони
П'ятниця люди самотні
наповнюють келихи й бари
Моє серце велике море та без
тебе самотнє й порожнє
Без зупинки шукаючи спокій як
сповідь ідуть каравани
Ми ж з тобою втратили спокій
одного разу відкривши двері
Якщо прислухатись можна
почути як міста читають
молитви
Ти моє кохання що з насіння
проросло і цвіте у серці
Ти весна що варварським
цвітом як військо вривається в
вірші
порушує спокій

*
Ю.Матевощуку 
старий одного ранку нам скажуть що вже пізно щось змінювати 
що наші душі відкриті як вікна між шибами яких сховалося повітря 
що ангели і птахи торкаються білими крилами раю небесного 

ти ж перегорнеш сторінку за мить і забудеш прочитане падає листя 

ти промовиш що ми теж колись впадемо у найглибші шахти пам'яті 
залишимо після себе листи і вірші багато пустих шклянок і кроки 
будемо переїздити у інші міста змінювати речі шукати знайомі обличчя 
утікати від себе завжди згадувати її заводити нові знайомства 
після нас знову з'явиться нова армія поетів ув'язнених у собі 
за нашими спинами будуть ті хто зрадили і ті хто живуть нами 
ми так і не будемо знати скільки впало зірок із неба за наше життя 

старий одного ранку нас згадають але вже буде пізно щось змінювати 
нас висадять на зупинці але будуть ще довго цитувати і плакати 
перечитувати кожне слово і сміятися від щастя шукати себе у текстах 

підпаливши цигарку ти дивився в передзимову осінь 
довго мовчав і напевно думав про той ранок

*
Що для мене моя країна 
це спогади від Донбасу і до Яремче
Дорога до тебе і дотики літа 
сьогодні ти снилася вперше
А знаєш це місто без тебе порожнє
погода така депресивна
Давай доживемо з тобою до квітня
а там заквітне і серце

А хочеш ми зникнемо десь біля моря
де хвилі молитву читають
І місяць як злодій ховається в хмарах
на ньому заплаканий Каїн
Вечірня ніжність торкнулася міста
можливо зустрінемось завтра
Дорога до тебе це ціла вічність
ця осінь згубилась напевне

І мовою Брайля читаю кохання
воно ж бо сліпе до нестями
Так дихати важко 
коли ти не поряд
і нас розділяють вокзали
Із бабиним літом вдихають повітря
зіваки місцеві й малеча
Дорога до тебе це власна сповідь
сьогодні ти снилася вперше

*
що ми з тобою залишили 
тумани в портових днях 
старі пісні які для нас
не звучать вже як нові
і нам здається
що серце звучить не впевнено
якось ранково
зима пахне болем
ми знову хворі 
від ніжних цілунків інших 
і подихів
кохання це коли 
зустрічаються долі
такі привокзальні і випадкові
втрачені морем у шторм
і їм самотність дме у спину
здається все звичним
без ноти надриву
тихо мовчать тумани
ранкові листи і 
слова до болю знайомі 
що в кожного з нас 
залишили спогади
неначе чорнила вицвілі