Школа вже давно, не є місцем де діти здобувають освіту. Стереотипи, про те що школа, є другим домом, чи осередком знань, ніяк не відповідають тому,  що зараз у деяких з них робиться. Заклади середньої освіти, перетворилися на справжні «школи виживання», де перевагу має сильніший, нахабніший, хитріший. Про дружні класи, не йде й мови. Кожен учень сам за себе, або групується зі своїми. Класи умовно діляться на  сильніших і слабших. Хтось слабкий фізично, а хтось психологічно. Цим і користуються так звані лідери, обираючи, серед вищезгаданих, об'єкти для кепкування та приниження.

            У школах у всі часи існувало кепкування. Та далеко не в таких масштабах, як зараз. Вчені, пояснюють все тим, що кожне покоління є жорстокішим за попереднє. Діти сприймають жорстокість, як належне, і через це знущаються над слабкими однолітками. Все це є результатом впливу, аудіовізуальної сфери, (ігри, фільми, інтернет), яка пропагує жорстоку поведінку та насильство. Та й наш реальний світ не є еталоном доброти. Діти це все бачать, і на цьому формується їхній світогляд, психіка, поведінка.

            Шкільні знущання у простих загальноосвітніх школах, набули масового характеру, і не тільки в Україні, а й в усьому світі. Діти знімають на телефон, бійки, кепкування, цькування, а потім викладають в Інтернет. Є школи, в яких траплялися випадки «дідівщини», коли старшокласники погрожували молодшим школярам, вимагаючи гроші. На Заході, існують спеціальні освітянські програми по боротьбі з цими процесами. Адже останнім часом збільшилася кількість дитячих самогубств, саме через знущання та кепкування однокласників.

            Батьки, звинувачують школу та вчителів. Мовляв, останні, мало приділяють уваги дітям в позаурочний час. Так, можливо винуваті вчителі в деякій мірі, адже є в нашій країні  існують школи де, завдяки дисципліні, вищеописаних процесів не відбувається, але ж ті школи платні. Але вчитель фізично не може контролювати дії всіх учнів на перервах, тим більше, після уроків. Тут, вже повністю відповідальні батьки! Як вони своїх чад виховають, чого навчать, що прищеплять. Так і буде дитина поводити себе серед однолітків.

             –  Отак і виходить,  –  обурюється Марія, мама одного з учнів,  –  що ми виховуємо, вчимо, що добре, що погано, прищеплюємо найкраще, своїм дітям. А хтось не виховує, і відправляє невігласа в школу, який ще з моєї дитини знущатися буде.  Проводжаєш у школу ранком, і хвилюєшся цілий день, чи все добре там у нього. Я може б, менше уваги, цьому всьому надавала, якби не один випадок що з моїм сином стався. Сашко тоді у восьмому класі вчився, в простій загальноосвітній школі. Не буду ні назв, ні імен називати. Я нікого не хочу ганьбити. Хай те непорозуміння на совісті батьків залишиться. Так от, в цій школі він вчився з першого класу. І, начебто, все добре було… до восьмого. Напевне, самоствердитися захотіли, деякі однокласники. І почалося. Почав син додому без настрою приходити. Їв сяк-так. Не розмовляв. Спитаю, що там в школі, «нормально», каже і йде у кімнату. Вчитися не хотів. Почав шукати причини, щоб до школи не йти. Я думала захворів, та симптомів не було. Не могла зрозуміти що таке, думала перехідний вік. А синова дивна поведінка не припинялася, а навпаки прогресувала. Ну мені терпець урвався і ми з мамою на нього натиснули.  Він не витримав і розповів усе. Виявилося, що мій син був у класі одним із, так званих, «хлопчиків для биття». Їх постійно штурхали, кепкували, тумаків давали. Могли і руки витерти, дражнили, принижували по різному, зошити рвали, коротше всього було. Тобто знайшли для самоствердження, слабеньких, завдавали шкоди не так фізичної, як психологічної. А один хитрун, змушував щоб мій син, купував йому у столові все що він попросить, звісно за ті гроші, які я на обід синові давала. І все це «любі однокласники», і ніхто вступитися не міг. Він у мене хлопчина зі слабким характером, здачі не дасть, бо з дитинства хворобливий, мовчазний. Вчителі, нічого і не підозрювали, ще звинуватили сина, чого, мовляв, він не жалівся. З тією школою, з вчителями, з батьками, ми всі контакти розірвали. Вже закінчує іншу. І, все добре, і друзів має, і вчиться гарно. 

     Коментар, щодо даної ситуації, шкільного психолога Тетяни Бутко:

            – На жаль мобінг (від англ. mob  – натовп, глум й означає психологічний терор, який здійснює група по відношенню до особистості) є актуальним в учнівських колективах. Проблема мобінгу як, психологічна, була окреслена ще в 70-80-х роках минулого століття  у Швеції, потім у Німеччині, Польщі та інших країнах Європи, де йдуть відкриті дискусії i це має позитивний результат. Мобінг  –  це регулярне та цілеспрямоване завдання фізичної й душевної шкоди людині, дитині.

Досвід i спостереження українських психологів показують, що ознаки такої поведінки можна знайти у шкільних групах серед підлітків i навіть в старших класах. Організатори мобінгу часто не відчувають ніякої відповідальності за свої вчинки. Ці люди не реалізувалися в житті. Часто-густо це невдахи як в особистісному так i професійному плані, їx аргументація спирається на твердження, що інші діють так само i ніхто того не засуджує. Шукається завжди хтось «крайній», винний, а жертва такої ситуації часто приховує факт ізоляції чи переслідування й продовжує поводитися у ті способи, які для більшості є передумовою до насильства. Психологічно i фізично наслідки відторгнення, ізольованості, самотності дуже важкі.

Причинами мобінгу можуть служити:

1. Демонстрація сцен насильства у ЗМI, не говорячи вже перегляд фільмів з відкритими сценами насильства. Ось вже й готовий сценарій, як можна знущатись

2. Насильство у ciм’ї бажання самоствердитися за рахунок слабших. Або ж навпаки звична роль « жертви» насильства

3. Нестабільність сучасної ciм’ї. У дітей p сім’ях, у яких вихованням займається один з батьків, або хтось із родичів, опікунів, або ж сім’я ‘ деcтруктивною, з’являються емоційні розлади, депресивні стани, агресивність, що значною мірою впливає на взаємовідносини в учнівському колективі.

4. Особистісні особливості учнів:

            • Неадекватна самооцінка (занижена, завищена)

• Локус контролю (хто відповідає за скоєнні вчинки)

• Невміння ефективно відмовляти

• Характерологічні особливості.

Для того, щоб запобігти мобінгу по відношенню до вашої дитини, необхідно звертатись до шкільних психологів, щоб розвивати уміння ефективної відмови, адекватної самооцінки, емоційної стабільності. Так як не завжди можлива робота психолога з агресивними підлітками i причиною цього може слугувати відмова батьків від послуг фахівця. А без їx згоди не можливе i втручання.

            Саме на батьках лежить велика відповідальність. Адже все починається з сім'ї. Батьки, як гончарі, виліплюють, зі своєї дитини, того, кого хочуть у ній побачити.

            Українські школи не повинні лякати школярів, не повинні бути «школами виживання». Нехай вони назавжди залишаються, для своїх учнів школами радості і доброти.