Розумні вчаться на чужих помилках, а дурні - на своїх. Цю народну мудрість можна вважати й одним із принципів самозбереження. Самозбереження людини, самозбереження нації... Ще від початку свого існування український народ переймав досвід сусідніх країн. Згадаймо хоча б прийнятття християнства 988 року, чи створення старослов'янських азбух братами кирилом і Мефодієм, чи популяризацію латиномовних творів русинів... Полотном історії проходить безліч прикладів. Яка ж ситуація сьогодні? "Інтеграційні процеси", "західна культура", "європейськиї інтелектуальний простір"... Ось що лунає звідусіль. Оцінити позитиви і негативи, спрогнозувати можливий консенсус, розглянути події у європейському контексті - цього прагне ледве не кожен свідомий українець.
Так, театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів було превалюючою темою ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. Засідання відбувалося 13-14 квітня 2006 року на базі Київського національного університету культури і мистецтва (КНУКіМ).
Конференція проходила за наступними напрямками: проблеми мистецької освіти; проблеми педагогічної майстерності; традиції та інновації в українському мистецтві: історія, теорія, практика.
Подібний захід був уже традиційним, але значно розширився географічно. На пленарному засіданні були представники від Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, Волинського державного педагогічного університету імені Лесі Українки, Миколаївської філії КНУКіМ, Міжнародного слов'янського університету, Полтавського державного педагогічного університету, Херсонського державного педагогічного університету та ін.
"Про деякі передумови нашої духовної інтеграції в європейський інтелектуальний простір" розмірковував Безклубенко Сергій Данилович, проректор із наукової роботи КНУКіМ, доктор філософських наук. "Ця тема на вустах, на вухах, на слуху. У когось на серці, у когось в печінках", - так іронічно та багатозначно розпочалася доповідь. А навзамін - легкий усміх присутніх, який змінився глибоким задумливим поглядом, та схвальні похитування головами.
"Ідеться про те, що МИ хочемо інтегруватися, тобто достатньо зблизитися". Який же семантичний зміст несе це поняття? "Інтеграція (лат. Integration - відновлення, поповнення; integer - цілий) - об'єднання в ціле окремих частин або елементів" (Словник іншомовних слів. - К.: Довіра, 2000. - с. 474). А отже, це означає "з'єднатися дуже тісно, органічно, по суті, злитися з іншою культурою в єдиному Європейському просторі".
А як же тоді національна самобутність? Невже нам немає чим пишатися, що плекати на заздрість іншим (хай навіть і більш розвиненим) країнам?! Я, наприклад, не вважаю, що Україна вистраждала своє історичне минуле для того, аби відмовитися від найприроднішого - органічної культури.
"Намагання уподібнити, - казав П.Мовчан, - це значить обезличити, уярмити, відмовити людині чи народові у праві на своє бачення, на своє тлумачення, на своє розуміння. Уподібнення, уніфікація - це рабство".
Сьогодні побутує думка, що в українського мистецтва є альтернатива: розвиток у напрямку "козакофільства" і "шароварництва" та у напрямку зближення (фактично, асиміляції) із Західною Європою. "Не ВОНИ (європейці. - М.У.) цього прагнуть, МИ туди хочемо. Нібито", - підсумовує пан Безклубенко. Він пропонує піти на компроміс, зважаючи на риси українського менталітету. А саме, менталітету творчої інтелігенції. І виокремлює три аспекти, які заважають інтеграції:
1. Відсутність належної секулярності мислення.
2. Пристрасть до одержання всількиї нагород від влади.
3. Відсутність самосвідомості у "прикормленої" інтелігенції.
Щодо першої позиції, то, на думку С.Безклубенка, наша держава перетворюється (якщо ще не перетворилася) з демократичної на теократичну. Він обгрунтовує це наступними даними. "Існує історично підтверджений, "нормальний" рівень релігійності населення, яий, зазвичай, не сягає вище 16%. У нас цей показник "зашкалює".
Взаємодія між державою і митцями перейшла у категорію "приручення" останніх. "Владі ПОТРІБНА прикормлена інтелігенція. І багатьом представникам інтелігенції хочеться цієї сумнівної ласки".
А щодо третьої позиції пан Безклубенко зауважує наступне. У ході останніх виборів "у першій п'ятірці списків кандидатів ... бовваніла фігурка, призначення якої соромітське: відігравати роль приманки для виборців".
Питання щодо євроінтеграції залишаються і вимагають поступового вирішення. А лабіринтами мозку блукають слова М.Маханді: "Я хочу, щоб культури усіх країн обвівали мій дім якомога вільніше, але я не хочу, що будь-яка з них збила мене з ніг".
