Будинок вчителя. День пам'яти героїв Крут. Непублічний директор Смолоскипа Ростислав Семків (який, до речі, чудово переклав Фоєра ) на тлі трьохсот спартанців оголосив про поетичний маратон як започатковувану традицію, недоречно порівнявши її з вечіркою до дня заснування видавництва.

 Потім розпочався справжній бенкет поезії.

 Ірина Шувалова явила добру лагідно-свічну поезію.

 Роман Рудюк запросив слухача у свої психоделічні ліси, де ритм і музика ритмів мають вирішальне значення для сприйняття сенсів.

 Богдан-Олег Горобчук прочитав кілька нових текстів. Праглося б прочитати їх очима.

 Олег Коцарев як завше гучним упевненим голосом прочитав три ріжнопланові тексти. Він знає публіку, відчуває її і уміє донести поезію до залу геть не зле.

 Павло Коробчук гарний актор. Зал попрохав озвучити ще раз гіт про спецназівця, що і було блискуче зроблено.

 Мирослав Лаюк виступив без належного вогню і тексти чомусь від того поблякли.

 Лесик Панасюк був занадто серйозним. А у вухах крутився йго гіт про позбавлення цноти дівкою з Естонії...

 Світлана Богдан чемно-лагідно присвятила свої поезії героям Крут.

 Ґєник Бєляков запропонував кілька жорстко міських суржикових сучасних замальовок і цим запам'ятався.

 Роман Романюк мало чим запам'ятався. Мабуть, варто знайти свою тему і свій стиль.

Анна Маліґон. Без коментарів.

Карина Тумаєва з її смертю венеції -- круто.

Микола Леонович явив на суд глядача-слухача кілька своїх шедеврів. особливо останній -- Київ очима полтавського хлопця. Ритм стиль фактура -- це чудова а коштовна річ.

Ще якась дівчинка читала про міньєт, але до поезії це має невеликий стосунок.

 На жаль, не все дочув до кінця -- бо часу не так багато.

 Бракувало музики. Бракувало вина. Бракувало присутности виступаючих в залі. Ви ж не артисти а поети.

 Але бенкет поезії відбувся.

 І душі убієнних під Крутами почули його теж.

 Сподіваюсь.