Видавництво СМОЛОСКИП видало тисячним накладом спомини та окремі статті відомого громадського діяча, дисидента, співзасновника і керівника МУЗЕЮ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА у столиці Миколи ПЛАХОТНЮКА.

КОЛОВОРОТ - багатозначне слово. Сам автор трактує його як символічну браму до села.

Перший розділ - дитинство. Його рідне село Тихий Хутір Жашківського району Черкащини. Тут усе розпочалося - навчання, голод, шлях до столиці і подальші випробування.

Стиль автора стриманий, але точний а вартісний, з багатьма красномовними деталями, мова штивна і смаковита.

Тихий Хутір - поезія української природи, українського життя і українського мислення: «Для них у Щиґрах була Україна», «на берегах замерзлого Дніпра», «стугоніла долівка, дріботіли шибки», «хлопці ішли далеко у береги», «усі гурти мали своїх виводиць і того, хто починав пісню», «спроквола плюскотіли струмки», «з височини черешні». Цікаві портрети селян, особливо учителів, що мислили україноцентрично («Ось ми знаємо тепер про ті країни, а чи знають вони про нас», «знав поіменно, хто у селі сприяв голодомору», «-- Бабо, ви ще будете плакати за комуністами. - Аякже! Я чи буду плакати, а ви вже плачете»).

Другий розділ присвячений студентським рокам. Плахотнюк начеб рентґеном просилює систему а природу москофікаторства українського підрадянського суспільства. Єдиним дієвим спротивом є україноцентрична незворушність і культура нації - співи, одяг, музика, звичаї, слово. Багато імен, реалій, портретів, явищ - «був носієм сієї мови, щоправда, не завжди він хотів її нести».

Участь у русі шістдесятництва, колядках, мандрівних хорах. Море імен - відомих а маловідомих, але не менш вартісних.

Про уласний шлях репресивним коловоротом Плахотнюк майже не пише. Зрештою, про се можна знайти ув инших - у документальній прозі Василя Рубана, до прикладу.

Особливо удячний Миколі за дві речі: за поміч з приміщенням для літзустрічей, коли се дуже було потрібно Літфоруму та за мовні уроки у КОЛОВОРОТІ. Се просто розкіш так мислити а говорити: -- «був подумав», «не було присутности духу Шевченка», «Вона не була залізною, але уміла опановувати себе», «у міжчассі», «переклад - се не підрядник», «чи не в'ючимо за собою хвоста», «завели співати», «час від часу скрикує електричка», «ніколи не боявся щось робити уперше а першим», «знеособлення», «береги а крутосхили Дніпра», «нісенітних запитань», «жадати», «поокремо».

Отож сю книжку важко переоцінити - як урок людяности і української незнищенности.