Помер російський дєрєвєнскій письменник Васілій Бєлов. Най з Богом спочиває.

А я озьмуся за розгляд його нєдєрєвєвнского роману 1987 року УСЕ ПОПЕРЕДУ (ВСЁ ВПЕРЕДИ).

Зав'язь романної канви розпочинається за кордоном у туристичній поїздці совіцьких громадян.

Двоє героїв закладаються на пляшку коньяку БІЛА КОНЯКА, що один з них звабить героїню. Третій герой це мимовільно підслухав і це не дає йому спокійно дихати - мусить знати правду.

Герой, що підслухав - Іванов, тобто майже ніхто. Але ні - Івановим його уважають Мірскіє і Бріші. Сам він себе тямить як ІвАнова - тобто родичем однойменної драми Антона Чєхова та великого російського маляра Алєксандра Іванова.

Підслухане гризе пана нарколога (а він має таку професію) і він не може вільно дихнути аж до кінця роману.

Нарколог знайомий    з чоловіком героїні. Отож боротьба з собою - сказати- не сказати вельми для нього важлива.

Письменник майстерно показує читачеві цікаві багатогранні а неоднозначні характери героїв - ІвАнова, Люби, її чоловіка Дмитра (останнього він характеризує однією фразою «він якраз і боявся книжок через те, що занадто любив читати», а потім і самохарактеристикою через сентенцію «Ніщо так не розбещує чоловіка , як війна за нечоловічі інтереси». Та перегоом приходить і глибина - «Я розумію смерть як виникнення і завершення боротьби поміж моїм тілом і духом. Гармонію їх називаю життям», «Зло безсиле, поки не втіленим є»), Зуєва, Бріша.

Автора обходить сім'я, її зграбність, повнота і самодостатність. Проблема падруґі як феномену загрози сім'ї (Наталя) показана Бєловим з усією можливою повнотою. Тут же - фактор тещі, оспіваний ув радянських анекдотах.

Дмитро поступово звикає до думки про те, що в нього немає дружини, принаймні тої, яку він собі виобразив ув своїй уяві. По дорозі знаходить цікаві умовидолобування на кшталт цього: «будь-яке убивство, в тім числі і самогубство, звершується частіше всього з боягузливости... А ще частіш -- випадково».

Іванов теж проживає світ через свої враження, муки незнання істини і муки їх відкриття - «Поки існують такі жінки, є сенс в усьому. І в тому, щоби завше залишатись чоловіком».

Дмитро потрапляє в халепу на роботі. Халепа з летальним фіналом. Грузь гине.

Другу частину автор розпочинає через десять років. Не фізично а в романному часопросторі.

Дмитро розлучився з дружиною, відсидів за свій переступ 6 літ, Люба вийшла за Бріша. Іванов зустрічається з Дмитром на цвинтарі. Дмитро змінився внутрішньо. «Москва, звичайно, була потрібна. Але він не хотів бути залежним від неї». «Ми не маємо права на вибір. Велика спокуса залишити за собою право на вибір, але ми не маємо права на таке право» -- розмислює він далі. «Нащо ти мене народила» -- запитує в мами і мама йому мовить - «то не від мене залежало».

Цікава лінія покійного Грузя - українця - через його записи, де він розмислює про свою ідентичність - «Туди, під Київ, де ми розпочались. Вірніше, продовжились. Небезпека ідеалізації минулого теж є, але вона неспівмірна з ідеалізацією майбутнього», «Український геній живе зараз не в літературі, а в музиці, у народній пісні», «біси завше лають минуле і нахвалюють майбутнє. Майбутнє для них поза критикою».

Бріш забрав у дмитра не тільки дружину але й дітей - він їх переписав на себе. Це Дмитра і обурює.

Про Дмитра Іванов зауважує «Такі, як він, ніколи не повторюються».

Він хоче йому допомогти, Бріша це втручання дратує і він вирішує запросити Іванова на кватирю свого асистента. Асистент аж надто красномовний: «молодий білокудрий хлопець, майже кучерявий,  у джинсах, які ледве  не тріскали на його дівочих стегнах».

Примітним є діалог Бріша і ІвАнова. Бріш аґресивний сіоніст. І голубий. «Собака у всіх чоловіків обнюхувала  матні».

Останній епізод роману - діалог ІвАнова і Дмитра. Про Колпачовський перевулок, де дефілює Бріш. «Мені його шкода» -- каже Дмитро.

Отакий роман. Після його прочитання задумуєшся над назвою - «Усе попереду». Це як чорний гумор. Не варто відкладати життя на завтра. Попередут нема нічого, що не передбачено Богом.

Еге ж.

Роман КУХАРУК.