***

1.

Душа, наповнена словами,

Без сліз не годна пережити

Ні снів, ні сніг. Дереворити

Стають банальними дровами.

 

Горить пра-небо. Кольорами

Огром дощу в душі розлити,

Щоб листя падало на плити

Повільно, сухо, як на храми

 

Паде осанна крапелина.

Краса як біла павутина

В тополі падає, за грань.

 

Пташки. Достигла горобина.

Під церквою отця і сина

Повільно огортає грань

2.

Твої поезії звитяжні,

Твої голодні голоси.

У Бога більше не проси.

На Бога більше не обтяжні

 

Не накидай кущі продажні

А серце кров'ю ороси.

У Бога сонця попроси,

Щоб не остигли сни напражні.

 

З яйцем проїдена імла

Що приступила до стола

І їсть тебе як поїд кроки

 

Вона би з'їла і вола.

Мовчанням, тихо, спроквола

І не ридай: чому, допоки

3.

Душа до слова притече

І вже без слова здаленіє.

Її основа - білий ирій.

Відчуй дощем своє плече

 

Ночуй імлу і сніг очей,

В яких ікар ікаро тліє.

О, діво, радуйся, Маріє,

Бо я в човні уже. Гусей

 

Не годен пасти. І не буду.

Душа до слова повна люду

І крику білих голосів.

 

У кригу витовчу полуду

Полину в ніч і все забуду.

На мій полин метелик сів

4.

Розкрити віру тополину

І розпорошити у ніч

Усю буденність протиріч

Усю злиденність коровину.

 

Трава. Січкарня. Половину

Теляті. Половину - з віч.

Молока з вічних потойбіч

Несуть у безвість насінину

 

Твоїх діточих сподівань

І мами соняшних ридань

І мрій, що стали сповитками.

 

Душа не дим, а чорний грань

Великий сніг переконань,

Що на підлоги килимами

 

5.

Течуть зелені голоси

А скорца - по стіні травою.

Мій Боже, не помри зі мною,

Бери косу і йди коси

 

Свої зелені небеси.

А я свої полишу гною.

Душа не попіл, наді мною

Вона злетить у віч краси

 

У музику високих вишень,

У вишники, де ти всевишень.

У золоті принади сфер.

 

У ріки соняшних всевишень

У небеса, де світло. Стрижень.

Де все радіє - ти помер.

 

16 жвотень 2009.

Київ, ніч.

 

 

***

Любов це що , це квітка чи вода?

Любов як ніч солодка молода.

Вона як слуп відпружує. Стихай

У слові. Най. Бо свічка на малай

Стинає сон. Світає падолист.

Вітри ватрують велемовний хвист.

І притекли від Бога ручаї

На все пругке - на сонце, солов'ї,

На мамалиґ сторуку гарячінь.

Нема нічо. Лишилась тільки тінь.

До слини -- скло. Тростини - як орда.

Любов це що? Це квітка чи вода?

Світає. Сонце. Камені тверді.

Втопи мене у квітку на воді.

 

11 листопада 2010.

Київ, метро.

 

***

Любов це смерть моєї самоти.

Любов - це ти. Любов це тільки ти.

І губ твоїх і віч несамота

Моя продерта кригою крота

Душа.

Пандави вже на полі. МолотИ

Любов це ти. Любов це тільки ти.

 

16 жовтня 2010.

Коростень.

 

***

Мій Білобог спускається з небес.

Мій Чорнобог жиє собі в землі.

Спитай мене, нащО Христос воскрес

І я скажу: зірки як пси малі

Сліпі сліпим приносять молоко.

Світла горять у білих голосах.

Тікає через поле гордий страх

І вешняя світла світить глибоко.

Босоніж по траві росте роса.

Голобіски пролинь як ніж по шклі.

Мій Бог один, він гладить небеса

І проглинає в світло пси малі.

 

10 жовтня 2010.

Умань.

 

***

Ти вийдеш на дорогу

І мовиш тихо: днесь

Живий і слава Богу,

До тебе син вернесь.

Та я не маю сина.

А хочеш? Хочу? Я?

Струмить зелена слина

У запах холуя.

Прониже чорне тіло

І в душу - остюком.

Красиво мливо мліло

Світилом за столом.

Отак минає сниво.

М'ясиво. Жбан вина.

Душа, масна олива,

Лишається одна

На водах видна Богу

І гідна гордих плес.

Скори мою дорогу.

В мені Христос воскрес.

 

3 грудня 2010

Київ, метро.

 

***

Хочу вже весни...

Кирило ТАРАСЮК.

 

Зеленоокому Кирилу

Зелений Бог позичив крила

Прозоросонячні. Золою

Просмолені як сніг сльозою.

Чого жадаєш? Де летиш?

Душа в душі мов білий миш.

Тамує подих Бог зелений

І білий світ як потаємний

Перетирає просто-рінь.

Як сходить сонце - тане тінь.

Весна прийде - розлиє води

Єдиним подихом свободи

Розкриє очі. Вихлюп трав

Покличе всіх у все. Пропав

І сон, і сніг... А до обох

Іде зеленоокий Бог.

 

22 лютого 2011

Київ

 

***

У твоїх виноградних губах

Розпросторився присмак роси

І язик як пісок у степах.

Неприкаяна ніч. Голоси

З потойбіч, з перевозу. Згори

Заринає у воду пірце.

У припрутті сирої кори

Даленіє зелене лице.

Обезвіч обезгуб і окриль,

Розпокинь несподіяне дно.

Несподіване коливо. Бриль

На воді покриває рядно.

Але чується в сонні осель

Леда чутий розкришений крок.

Він шукає руками форель

Серед тисячі наших зірок

Серед тисяч у нашій воді

Серед вод і отарищ небес.

Наші очі і руки руді.

Наші ріки на розкрутах плес.

Виногради рісні. Подушки

Через небо голубка несе.

Виногради зелені. Грушки

На аґутах як тіні. Усе

У твоїх виноградних...

 

10 липня 2011.

Київ.

 

СПОГАДАЮ ЛІВІУ РЕБРЯНУ І ЙОГО ЛІС ПОВІШЕНИХ

 

У лісі повішених

Листя не падає

А

Бринить

Ув останнім

Зусиллі провалля

У лісі повішених

Чаполоч

Чорна з печер

Начерає

Вечерю перчиць

У лісі повішених

Дуже багато

Живих

І тільки весна

Ув обійми

Голосно годна голодна

Убрати

В лице кожного.

Вовки і раки

Круки орли і пугуки

Повигризають все

Озориме

Незриме шукає де Бог

Бог не крапка

А музика.

У лісі повішених

Арфи сухихи

Кістяків

 У лісі кривавім

Солодкий росте виноград

І тільки ріка гірка

Вином овиную

Ожиною

При долині

Мак на долоні

Кров перестигне

Мечем

Розітни -

Одну -

Головну

Безголовим істину

В ПЕКЛІ ВОДИ НЕМА.

...ирій.

 

13 серпня 2012.7м. Київ.

 

***

На собачім цвинтарі сонце сходить.

На тісних могилах - вінки живі.

Селюки село розтовкли на сходах.

А світанний хлопчик як ніж в траві.

Електричка пізно кричить і всує

Кровоточить нерви собі і всім.

Селюки сміються, а хлопчик -- ....

Але серце сонцем зробилось в нім.

 

19 жовтня 2009

Київ, метро. Лівобережна

 

ЗАДОРОЖНИЙ. ГОБЕЛЕН

 

Коні з очима князів.

Люди з очима лисиць.

В серці - гордовище снів

Падає золотом ниць

Листям, свічадом, вогнем.

Світлі дороги. Ріки

Русла голосять. Зітнем

Омахом леза руки.

Дерево. Плин. Полотно.

Очі оранти - в лице.

Сонце - прозоре яйце -

Світлом випалює тло.

 

21 жовтня 2011

Виставка, Київ.

 

СОН ПІСЛЯ СМЕРТИ

 

Сміявся сніг на вечоровім прузі.

Він танув там. Ставала ніч. У лузі

Ридали солов'ї. А ви - цвіли,

Зелені юнки на гілках, коли

Зривали вас преюнаки дозрілі

І гризли кров уголос. Руки білі

Шпуряли в недогризеність трави.

Розталий сніг тікав через рови

Без ніг, без тіла, сливе без лиця.

Почерез ніч летіла горлиця,

А миші здріли на гілках гінких.

Сміявся сніг пухкий і раптом стих

Він плакав там...

 

13 вересня 2011

Київ, фонтан.

 

ДЗЕРКАЛО

 

Росою стихії

Рубав перед смертю роботу  поет.

Стояла чекала розплакана смерт

Стара при дверях і косі. Навскоси

Котилася злива рясної роси

Луною в сади, а з садів - на плаї,

Де плакали очі і руки твої,

Оранто.

Оранто,

Де плакали очі і руки  твої

Луною в сади, а з садів - на плаї

Котилася злива рясної роси.

Стара при дверях і косі. Навскоси

Стояла чекала розплакана смерть

На тіло поета, наповнене вщерть

Росою стихії...

 

Київ, зустріч з Ігором Гречаником.