Імперська Росія вельми тішиться своїми імперськими знаками. А чим, власне. Тішитись? Гімн від Радянського Союзу. Прапор - перевернутий голандський. Герб - двоголова общипана курка.

Але особливою гордістю у імперських росіян є цар Петро Перший і пов'язаний з ним Олександр Данилович Мєншиков. Останній відзначився кривавою нещадністю у Батурині - столиці Мазепи. Потім його тягнуло на місце злочину - просив Батурин собі у маєтність. І таки отримав.

Ніколай Павлєнко у своїй монографії «Алєксандр Даніловічь Мєншіков» у 1983 році намалював усебічний і вартий довіри портерт петрівського царедворця.

Прийшов він у високі палати Кремля з кремлівської підворітні, де помагав татові продавати пиріжки. СМАЗЛІВОҐО юнака помітив коханець царя Лефорт і увів його до царського ложа. Так розпочалось сходження Мєншикова до вершин слави, влади і маєстату.

Павленко не скупиться на широкі цитації майже любовної переписки царя і його фаворита.

Мєншиков, будучи неосвіченим і неписьменним, творив багато справ і керував багатьма речами - як на полі бою, так і мирні часи.

Багато крав, брав хабарі, багато брехав. Дуже переймався своїм родоводом - і його йому зварганили досить швидко. Дуже любив коштовності і нагороди, особливо закордонні.

Дуже хотів пошлюбити свою доньку з царем Петром другим.

Врешті був зміщений з усіх постів, позбавлений усіх звань та маєтностей і помер у зсилці та був похований при церкві яку своїми руками «срубіл».

Доля Мєншикова геть нагадує долю теперішніх українських вискочнів, тому монографію Павленка варто читати уважно і не без пожитку для себе.

Іван ҐОМЛЯВИЙ.