Леонід Кучма пройшов довготривалий а тернистий політичний шлях. На ньому всього було - і перемог, і брехні, і політичних убивств, і міжнародних скандалів, і фальсифікацій виборів, і зрад, і формування сімейної олігархії. Але за великим рахунком за десять років президентства Кучма зумів залишитись українцем, тримати баланс сил і передав країну своєму наступнику на економічному підйомі.

Протягом часу після відставки Леонід Кучма поводить себе достойно як і належить себе поводити президентові европейської держави. Робота фонду, нечасті заяви по суті - це справді достойно. Зважаючи на рулювання країною Ющенком а Януковичем українці з теплотою згадують епоху Кучми.

Не диво, що кожна книжка про нього з аналізом його президентства на вагу золота. Тим більше перша з них.

Мовлю про політичний портрет Кучми «Третій президент», написаний Юрієм Лукановим і виданий у 1996 році.

Автор скрупульозно а непоквапно розглядає політичний шлях свого героя. Починає з дитинства, з Чайкиного Чернігівської области. Двоюрідний брат Кучми мовить: «Ми не знаємо хто ми: чи українці, чи росіяни, чи білоруси». В селі по війні завше була російськомовна школа. Найпомітнішою рисою юного Кучми родичі а односельці називають любов до читання. Коли на дачі садить дерева сьогодні Кучма мовить: «Це мій борг. Я в колгоспі рубав сади. Корів відводив з материного двору».

За Ґорбачова він став директором заводу, номенклатурою ЦК. КҐБ уважало його націоналістом. І він був націоналістом. Ось його заяви зразка 1990 року: «я підтримую товаришів, які виступали тут, що першим декретом нашої оновленої Верховної Ради повинен бути декрет про повний політичний і економічний суверенітет України як держави», «Рух - це інтелігенція, значить - здоровий глузд».

Прем'єром Кучма став не випадково - у нього був величезний авторитет серед промисловців, які у 1992 році замовляли політичну музику. Він прийшов на тяжку роботу у часи, коли «всі три складові джерела багатства : праця, земля і капітал виявилися у виснаженому і занедбаному стані».

Далі відставка і президентські вибори. Перемога. І знову тяжка робота. І своя - націоналістична? Українська? Державницька? - лінія: «Перш за все державність. Разом з нею - право розпоряджатися своєю долею. Що може бути більш принизливого для народу, котрий так довго йшов до незалежності, нарешті домігся її і... сам же добровільно відмовляється від права бути господарем у своїй державі», «Бувають ситуації, коли я не можу реагувати просто як Кучма. Я - Президент України. За моєю спиною 52-мільйонний народ. У такі хвилини особливо відчуваєш, яка важка шапка Мономаха», «Якщо ми не будем брати участі у встановленні правил гри, то ці правила  все-таки встановляться , але без нас  і на шкоду нашим інтересам», «необхідно приборкати амбіції тих українських чиновників, котрі вчора молилися на Москву, а сьогодні на неї плюють», «Ми повинні співпрацювати з росіянами, але це не означає, що ми повинні довіряти їм», «хочу щоб влада була владою», «спроби кожної з гілок влади усунути іншу пов'язані з ризиком втрати громадянського миру і спокою", «просто диву даєшся, чи це українська  комуністична партія, чи це російська комуністична партія. У мене сумнів усе таки є,з яких інтересів вона виходить, чи з національних інтересів України, ч из якихось інших інтересів».

Тріумфом Кучми-президента стало ухвалення конституції. «Сьогодні Україна відбулась» -- зауважив він.

Опріч Кучми у «Третьому президенті» маємо тло епохи і персонажів, які не перестали діяти і сьогодні, якщо тільки їм не вкоротили віку.

Володимир Лановий, якого уважали проросійським віце-прем'єром. Сьогодні депутат і знову до депутатства тягнеться.

Віктор Пинзеник. У 1992 році підписав угоду з Росією, згідно якої Україна взяла на себе відповідальність за борги підприємств, а Росія за борги своїх підприємств ні. Таким чином Україна надбала величезний борг перед Росією. Пинзеник пройшов довготернистий шлях у політиці і сьогодні знову пре до парламенту.

Табачник. Ще у 1994 році в нього булла антиукраїнська позиція. Він реалізував її сповна тільки тепер, при Януковичі.

Два комуністи Драгомирецький і Мясковський загинули в автокатастрофі. А вони були членами комісії ВР з розслідування діяльности трастів.

Так що політичні потртрети не старіють з роками, якщо написані чесно і сумлінно.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.