Нащадки славних Запорожців! 24 серпня 2012 року, в День Незалежності України, козацьке селище «Мамаєва Слобода» запрошує всіх, хто вважає себе Українцем, на «Шевченківські читання», присвячені віршу Великого Кобзаря «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

В програмі «Шевченківських читань»:

Урочиста демонстрація бойових козацьких стягів Київського полку часів козацької держави гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького.

Залп із козацьких гармат на честь Дня Незалежності України.

Читання творів Великого Пророка: читання розпочнуться із вірша «І мертвим, і живим...». Усі бажаючі зможуть піднятися на кін (сцену) і напам'ять продекламувати або ж прочитати з книги один або кілька віршів Тараса Григоровича Шевченка.

Виступ кобзарів.

На майдані «Мамаєвої Слободи» відбудеться показовий шабельний бій козаків верхи на конях проти підрозділу загарбників.

Початок заходу 24 серпня 2012 року о 12-00.

Послання Пророка «І мертвим і живим ...» - дуже сучасне й за своїм ідейним підтекстом має разючо викривальний сатиричний зміст. Тарас Григорович Шевченко, вдаючись до іронії, уїдливо висміює мудрування української псевдоеліти. Поет-пророк викриває зарозумілість та чванство новобагатьків, котрі хизуються своєю «європейською освіченістю», а насправді є «дрімучими ординськими азіатами». Згодьтесь, яка ж то освіченість, коли псевдоеліта навіть не знає правдивої історії свого народу. Сучасні перевертні з українськими прізвищами цураються мови своїх дідів-козаків та не хочуть її ні знати, ні навіть чути. Більше того - гидують мовою, якою написане Пересопницьке Євангеліє (на цьому Євангеліє беруть присягу президенти України).

Україна та її народ були б щасливими, аби ці безбатченки ніколи не повертались назад звідти, куди вони так полюбляють їздити. Поет в рядках свого вірша з гіркотою зазначає, що ці перевертні колись, можливо, і вивчать рідну мову та історію свого давнього народу, але якщо їм накаже «німець» - їхній найбільший авторитет. Наших безбатченків-перевертнів ваблять принади чужих земель, страви, одяг, культура, мова. Франція, Німеччина, Італія, Іспанія - там вони можуть видавати себе за аристократів. Як і тоді в XIX ст., коли Шевченко писав своє пророче послання, так і зараз псевдоаристократи живуть у розкошах десь на Пальма-де-Майорка за рахунок експлуатації кріпаків - простих людей праці.

Тарас Шевченко показує брехливе фарисейство і водночас хижу натуру «добродійників» неньки України - доморощених посіпак-підпанків. Він пише про них: «... шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв»; «... кайданами міняються, правдою торгують...»; «...щоб ви не вертались, щоб там і здихали, де ви поросли...». Ці слова Пророка розвінчують фальшиве українолюбство ряджених скоморохів - псевдопатріотів.

Головна мета вірша-послання - нагадування інтелігенції про її святий обов'язок перед власним народом. Як і тоді, так і зараз, твір піднімає широкий спектр проблем:

По-перше - мови, як одного із засобів національної самоідентифікації;

По-друге - правдиве прочитання історії українських земель;

По-третє - генетичне походження «чубатих слов'ян» - українців;

По-четверте - стосунки між суспільними верствами нашого краю;

По-п'яте - умови створення та шляхи розвитку гармонійного українського суспільства в своїй Незалежній Державі.

В цей день 21-шої річниці Незалежності нашої Держави ми, українці, маємо дати собі чітку та чесну відповідь на болючі від віків запитання: ... Що ми?... Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?, пам'ятаючи при цьому слова Тараса Шевченка у вірші: «...Якби Ви вчились, так як треба, той мудрість би була своя...»

Тож щиро по-козацьки звертаємось до Вас із селища козака Мамая - «Мамаєвої Слободи» - не лінуйтеся, прочитайте ще раз мудрість Великого Кобзаря. Чи не про наш час він усе це писав? І чи не до серця та совісті кожного із нас, українців, він - Великий Пророк - зараз закликає у своєму вірші?

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ

В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавижу, ложь есть.
Соборное послание Иоанна Глава 4, ст. 20.

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає -
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, -
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.;:
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродивії
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилилисьі
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв;
І сонця правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чула б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... І не буде
Кому помагати:
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, - і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
- І ми - не ми, і я - не я!
І все те бачив, і все знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!.. - Добре, брате,
Що ж ти такеє?
- Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм. -
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: - Ви моголи. -
- Моголи! моголи! -
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: - Ви слав'яни.
- Слав'яни! слав'яни!
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав'янського люду -
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.
Отоді ми заходимось!
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди,
А гвалту! а крику!
- І гармонія, і сила:
Музика та й годі!
А історія!.. Поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чорт зна що - не Брутиі
У нас Брути! і Коклеси!
Плавні, незабуті!
( У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась! -
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми -
Все розберіть... Та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?!
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило?
Що Синопом, Трапезонтом
Галушки варило?
Правда!.. Правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І па Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить?
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре! Ведіть, показуйте!
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку
Не турбуйтесь! Буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих;
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима.
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали?
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ....
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 грудня 1845 В'юнища

Батько, прости гріхи наші, ми каємось! Благослови добре діло зробити. Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Вельмишановні друзі! Маємо для Вас таку звісточку:

На Першу Пречисту, 28 серпня 2012р., на «Мамаєвій Слободі» втретє буде відтворено давній український обряд «Свята калини»

Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» вже втретє відтворить давній український обряд «Свята калини», котрий повертає до витоків нашої сакральної культури та духовності.

Возносячи свої найтрепетніші молитви Господу Богу, наші прадіди Запорозькі козаки завжди звертались і до Пресвятої Богородиці – благодатної заступниці та охоронниці козацької Вкраїни, Пречистої Діви, котра стала об`єднуючим началом між Господом Богом і родом людським. Генетична пам`ять українців, на щастя, не була повністю стерта нашими недругами. Тож недарма підсвідомо всі українці дуже захоплюються калиною, яку на Наддніпрянщині починали збирати якраз на Першу Пречисту, або ж Успіння Пресвятої Богородиці. Ягоди калини, зібрані на Першу Пречисту, використовувались українською родиною на урочистостях та сімейних святах впродовж цілого року. Гронами калини прикрашались святі образи. Ними заквітчувався весільний коровай. Кетягами калини оздоблювався весільний вінець молодої. Пурпурні ягоди калини мали для українців сакральний зміст, адже їх присутність під час шлюбних обрядів підтверджувала дівочу цнотливість та чистоту. Тобто, образ калини ніс собою уособлення всього самого чистого та щирого, а відтак правдиво українського. Недарма ж всі українці підсвідомо зі щемом дуже захоплюються яскравими ягодами калини, ототожнюючи їх із Батьківщиною. Навіть прислів`я є: «Без верби і калини нема України». Обряд «Свята калини» в часи новітньої навали «комуно-золотоординської орди» окупантів був безпідставно забутий на українських землях. Тож зараз мало хто з українців дасть правильну відповідь: «Чому таке підсвідоме трепетне ставлення до калини?».

Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» на Першу Пречисту (Успіння Божої Матері) – 28 серпня 2012 року о 12-00 – вже втретє проведе «Свято калини». Відтворення давнього сакрального обряду збирання калини відбудеться біля витоку річки Либідь за участі фольклорного колективу та дівчат- козачок із «Мамаєвої Слободи».

Всі охочі побачити та взяти участь в обряді «Свята калини» за бажанням зможуть почастуватись козацьким хлібом «калинником», спеченим в печі однієї з білих українських хат на «Мамаєвій Слободі».

Тож щиро по-козацьки ласкаво запрошуємо долучитись до відтворення цього доброго обряду наших прабабусь та скуштувати кілька ягід терпкої калини у нас на козацькій Слободі, щоб Ваші наречені були обов`язково козаками, тобто справжніми лицарями.

Починаючи від першої Пречистої (28 серпня - Успіння Божої Матері) і аж по Другу Пречисту (21 вересня -Різдво Пресвятої Богородиці) у кожній вкраїнській козацькій родині, де ще були дівчата на виданні, намагались вдосталь заготовити пурпурових калинових пучків, це була певна прикмета для сватів. Адже споконвіку так велося - коли під стріхою білої української хатини рясно висіли стиглі калинові кетяги – можна засилати сватів до цієї господи, бо тут мешкає дівчина на виданні…

Починаючи від свята Першої Пречистої і аж до Другої Пречистої, наші прабабусі, як були ще незаміжніми дівками, вбравшись у святковий одяг, гамірливим гуртом йшли до лісу чи на луг - «в похід по калину». Цей «калиновий похід» був піднесено урочистим та супроводжувався різними дійствами – іграми, піснями, жартами, хороводами. Натомість парубки участі у дівочих ігрищах по заготівлі калини не брали, проте підліткам, як дівчаткам так і хлопчикам дозволялось супроводжувати дівочі гурти.

За описами етнографів цей обряд відбувався так: «Дівчата, попередньо набравши з собою чимало смачної святочної їжі, прийшовши на луг чи до лісу, знаходили перший кущ калини – «первака». Співали та водили хороводи коло цього куща, проводили ігри. Потім сідали навколо калинового куща і всі разом полуднували, пригощаючи й дітей, що були з ними. За їжею загадували одна одній різноманітні загадки, під час ігор жартували, виконували співи любовного змісту зі згадуванням імен своїх потенційних наречених.

Пополуднавши, дівчата «нападали» на кущ калини з усіх сторін. З першої зламаної гілочки калини кожна клала по дві ягідки собі в рот, загадуючи при цьому заповітні слова про кохання та свого нареченого. А відтак, наламавши пучків , водили довкола куща калини хоровод з піснями, почергово піднімаючи та опускаючи кетяги з ягодами. Їх перекладали з однієї руки в іншу, притуляючи до щік. Вдосталь назбиравши «магічних пучків» калини, весело збігалися до гурту та намагались розмальовували одна одну ягодами – щоб парубки любили.

Завершальним етапом цієї своєрідної дівоцької магії наших прабабусь, було прикрашання віночків та волосся свіжозірваними гронами калини.

Додому поверталися з піснями…

На півдорозі, зробивши засідку, на них уже чатували парубки. Як тільки дівоцький гурт наближався, парубоцтво зненацька накидалося, намагаючись відібрати зібрані пучечки. Дівки, захищаючись від такої наглої атаки, в свою чергу, намагались розмалювати їх стиглими ягодами. Парубки не залишались в боргу, вони також смачно натирали калиновим соком дівочі щоки.

Отак, з жартами та піснями, молодіжне товариство входило до села, де їх зустрічали дорослі. Біля воріт хати кожна дівчина віддавала своїй матінці зібрану калину, а та в свою чергу промовляла: «Будь, доню і ти червоною та здоровою як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестильні. На здоров`я людям, на добро нашого двору…»

Кілька гілячок вносилось до хати й підвішувалось до образу Богородиці, а решту прилаштовували по під стріху хати, це було ознакою того, що в оселі є дівка на виданні.

Символіка обряду «ходіння по калину» між Першою та Другою Пречистими не випадкова, адже від Першої Пречистої починались «розглядини». На Наддніпрянщині вважали доброю ознакою, коли саме в цей період до дівчини приходили свати.

В цей період відбувалися «зговори», «оглядини», «заручини» і їх з нетерпінням чекали наші прабабусі, коли були ще дівками (весілля справляли лише після Покрови – 14 жовтня).

Невипадково в обіг увійшли крилаті афоризми наших прадідів: « Старости на Пречисту – в хаті речисто», або ж «Як прийде Пречиста – стане дівка речиста(говірка)». А ось як казали, коли нелюб засилав сватів: «Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста».

Ой рум`яні будуть личка у дівчат, що калиною вмивались проти свят... Наша пісня пролітає з краю в край, цвіт-калино, Україно, розцвітай!