Вперше за багато років до рук потрапила українська книга, якій дивним чином вдалось бути названою «бестселером» та стати претендентом на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. І бажаю роману закарпатського письменника Мирослава Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» отримати всі можливі премії у цій країні, бо саме на її сторінках проявляється глибока і проста, незмінна та актуальна істина буття: «Жити треба твердо і радо. Не ламати себе і не подвоювати. Ні в роботі, ні в жаданні, ні в помислі. Бо чоловік не гадина — і розсічені кусні тіла й душі не відживуть».

З цією книгою в руках можна втерти носа усім тим авторам, котрі спекулюють на повчаннях, обіцяють дати відповіді на всі запитання і на кожній другій сторінці цитують без посилань то Біблію, то Ошо, то ще когось там, ви в курсі.
Свого часу Дочинець видав декілька книг з новелами, оповіданнями, есеями, афоризмами та невеличку книжку «Многії літа. Благії літа», в яку увійшли заповіді 104-річного карпатського цілителя Андрія Ворона – від рецептів здорової їжі, відпочинку - до постулатів справжнього довгожительства.

Життя Андрія Ворона, який свого часу став для Дочинця вчителем, лягло і в основу нового роману «Вічник». Твір негайно було перекладено російською мовою, на черзі — англійський переклад.
Герой цього роману не має імені. За довгі десятиліття життя його йменували то Знахарем, то Відуном, то Характерником, то Тим, що живе у Чорній Хащі. За мірою захопливості сюжету книгу вже порівняли із пригодами Робінзона Крузо і графа Монте-Крісто, за рівнем духовної сили — із заповідями Сковороди, за рівнем мовної стихії — із творами Коцюбинського і Стефаника.
Авторська оповідь у романі неоднорідна: письменник то виписує якийсь день із життя героя до дрібниць, то переказує цілі роки кількома абзацами. Але це не розчаровує, бо у книзі тримає напругу не сюжет, а оті виділені курсивом Вічникові думки.

Із «Вічника»:
«Будьте — як вода. Нема загати — вона тече. Прорвалася гребля — далі тече. У круглому посуді вона кругла, у квадратовому — квадратова. Тому вода й найсильніша. І найчистіша, бо на сьомому камені очищається».

«Бо коли ти завзято працюєш, то єднаєшся з собою, з природою, з Богом. А коли робиш щось із любов’ю, наповнюєш се диханням своєї душі».

«Якщо матимеш вуха і очі, то про помилку і біду тебе завжди попередить щось або хтось. Тільки умій се розпізнати і не бери на сміх. Дослухайся свого серця — і відкриється, для чого тебе покликано, в чому міра твого призначення».

«Немає нічого понад людяність. Довговічність на землі — се вміння довгий час залишатися людяним».

«Життя щоденно щось дарує тобі. Даруй і ти. Шукай кому і чому віддавати себе. Твоїми руками говорить великий Даритель. Сад віддає плоди, аби відновитися. Корова дає молоко, аби жити. Квітина дарує свій мед бджолі, аби стати плодом. Віддаровуй і ти набуте — і матимеш вічно».

«Поглянь у дзеркало добрими, усміхненими очима — ти одне з чудес, сотворених Творцем. Він хотів створити тебе саме таким. Таким ти Йому потрібен. Будь собою! Приймай себе! Радій собі! Заглядай у себе — і знайдеш у сій криниці все».

«Не гайнуй часу — се матерія, з якої створено світ. Усе важке для лінощів, а для труда все легке. І пам’ятай, що гроші для тебе, а не ти для них».

«І все, що стається з нами — повинно ставатися. І в сьому не треба винити нічого і нікого, в тім числі й себе. Бо се є даром досвіду, вищими уроками».

«Якомога більше спілкуйся з обдарованими людьми, щоб живитися їхнім розумом і талантом».

«Коли не знаєш, що робити, встань і йди. Се вже робота. Між людьми, між деревами, між думками знайдеться твоє призначення, потреба твоєї пристуности».

«Чоловік прицінливим зором бачить у жінці лише тіло й очі, а все инше придумовує собі. Жінка чує тільки його голос і вгадує потрібний їй запах, а все інше навіює собі. Так вони знаходять одне одного, дві половинки любови».

«Я вчив очищуватися, зішкрібати з душ учорашній день, бо в життя, яке над нами, не можна входити з учорашнім брудом».

«Те, що хочеш мати, про те й думай. Яким хочеш себе видіти — таким і уявляй. І матимеш, і будеш змінюватись. Бо добра думка, як смерекова смола, може затверднути коштовним каменем».