Випадково у Чернівцях придбав роман Григорія ДАНИЛЕВСЬКОГО МИРОВИЧ. Без жадної мислі, же це українець про українця написав.

І раптом – такий текст.

Автор мовить про епоху двірцевих переворотів у Російській імперії – але через призму неприкаяної української душі – Василя Мировича: чесного, розумного, полум’яного. Він мріє про Україну, це рай для нього: «Тягнулись вервечки диких гусей. Журавлів. Ліси, водяні зарості синіли в туманах, стогнали від пташиних скриків а посвистів», «краще поїхати на твою Україну, у переяславський повіт, нагулялись би там, по шию у польових травах, надихалися б цвітом яблунь, грушок», «Там, на Трубежі, побіля одвічного дідівського Липового Кута – де бджоли вітцівського кума і де я бігав хлопчиком… От де рай… Хоч би шмат рідної землі! Пан на загороді рівний воєводі…», «нова сила рідного розуму», «».

Він ненавидить Росію. І не тільки він – і брати Розумовські теж, і німці: «та українця мало хто і розумів», «Сказано. Москалі! Ликом в’язано, в ликах ходить, під ликом спить», сцени поводження російської армії ув Европі.

Дивовижно показано Данилевським ницість еліти. Яка перетікає від одного володаря до іншого – заради слави, корита і маєтностей.

Варто відзначити чудовий російський стиль автора: «в ростепель», «сокрушим по маленькой», «подового с сигом и севрюжей головой пирога», «Аль подрядился на собак сено косить?», «сквернавец».

Разом з тим варто відзначити високий, світлий а вартісний художній рівень твору: «безлистий, обсипаний снігом сад», «всяк божий день не без завтрього», «з поставця», «добрі губи», «Хрест на дзвіниці пригас».

Вартує також безмежної поваги намагання автора показати всю глибину і силу російського масонства, що постає світлом у темному царстві самодержавства.

Роман «Мирович» -- вартісна річ. Але не для російської словесности. А для української. Варто перекласти а видати рідною мовою автора і героя сего непересічного твору.

Роман КУХАРУК.