Сучасна політика дуже скупа на нові ідеї, тому й нецікава, будь вона хоч тричі патріотична на словах. Інколи  виникають інформаційні викиди  чогось незвичного на кшталт злегка редагованих листів Юрія Луценка на свободу. На цей раз  він  картає українців за пасивність і закликає боротись із владою. Людей цікавить більше - як зробити  країну приємною для життя, а владу такою, щоб не «нависала» над людиною. Український прорив, оголошений Юлією Тимошенко не вийшов тільки тому, що його повинні були  творити ми для себе, а не партійні штики, дотепно названі безстрашними і живучими саламандрами. На жаль, саламандри не переносять спеки і занадто гарячої політики. Кажуть, як політичну силу назвеш, так вона й попливе…Може тому в нас така  зациклена лише на  зміні влади опозиція. Народ хоче більшого, ніж повернення старих харизматичних лідерів. Він хоче спокою і людського життя, а це можливо в іншому політичному житті, де будуть зовсім інші політики, які не знають хто такий Ленін і комсомол та олігархи-комсомольці. Від думки про віддалену перспективу  життя без істеричної політики стає сумно. Не хочеться грати в старі політичні майдани, адже так чи інакше доведеться чекати  отого справжнього, а старше покоління явно не дочекається. Юрієві Луценку  в СІЗО важко це зрозуміти, він скучає за іржавіючим на штрафплощадці броньовиком. Тому й називає  українців дикобразами і хохулями. Мовляв «хохулі», яких більшість, не хочуть єдиним фронтом ставати «дикобразами» - борцями проти влади. Він щасливий, адже обрав шлях дикобраза –«… шлях боротьби за право бути не таким, як усі, відстоювання свого місця в не завжди доброзичливому світі, захисту власної гідності і свободи". Дикобразами можуть бути не всі та й то коли «припече». Двадцять років спалювати життя в ролі дикобраза – це вже занадто! Хай би стала «дикобразами» хоча б активніша частина  політичної опозиції. На жаль, дикобраз, із посвідченням депутата це не «притиснутий» дикобраз із народу. Такий ощетиниться хіба що флеш-мобом чи політичною заявою. Сучасна політична зоологія в таких випадках прогнозує дуже нестійку мутацію  «саламандр» в «дикобрази». Навіщо втягувати українців у процес природного добору в політиці? Політика надто відірвалась від нації і замкнулась в особливому, зоологічно конкурентному середовищі. Народ живе  окремо, з осторогою дослухаючись до  заяв і рішень політиків. Тому ділити українців на замкнутих в собі  «хохулів» і протиставляти їм відчайдушних «дикобразів» - ідея не зовсім вдала. Так можна написати лише для красного слівця, не більше. Народ цим не діймеш, не достукаєшся до болю їхньої душі, щоб  політичним дивацтвом, граючись, черговий раз спартачити значний часовий шмат  нашого життя.   Тепер згадали  про  внутрішні мотиви поведінки українців, а досі боролись у владі і за владу між собою чи із  злочинним, корупційним і тоталітарним конкурентом. А вийшло так, що без простого українця  стара олігархічна  політика вже не відбувається, старі гасла опозиції вже не діють. Змарнували час, що був відпущений  для уваги до народу і  для праці в народі,   змарнували у  політичному собачнику. Як від такого декому не дикобразом стати в душі? Зовні депресивні і пасивні оці «хохулі» , ці робінзони власних атомів-родин, насправді чуються доволі кепсько. Таємно від ока провідної політичної опозиції  вони  вже давно щетинились душею, зарікаючись голосувати за колишніх, будь вони хоч саламандрами в шкурі дикобраза. Народ мовчить бо не вірить в  мутацію політичних саламандр в дикобрази, принаймні тих земноводних, хто не перебіг у застійне болото влади. А інших, теплокровніших політичних видів ще немає. Доведеться чекати, адже за всіма ознаками справжні зміни будуть через років десять. Для справжніх, потрібних людям змін, потрібні інші люди як в політиці, так і в активному середовищі  нації. Ми готові до цього часу, вже щетинились, але грати дикобраза на площах бажання немає. Так ненароком можна зіграти роль кумедного  «Їжака В Тумані» з відомого дитячого мультика. Не варто, адже людське життя - надто серйозна, одноразова штука!

М. Івано-Франківськ. 22.11.11р.                                Володимир Ференц