Про революцію занадто часто говорять, отже це комусь потрібно. Пересічні українці не проти того, щоб хтось радикально і одномоментно змінив життя на краще, але де цей «хтось»? В нашій пам’яті революція однозначно асоціюється з потрясіннями, обманутими сподіваннями. Історичний досвід переконливо свідчить - результатами переворотів завжди користуються окремі люди, а платить власними долями народ. Так було в минулому столітті і в сучасному світі так само, але революції інакші. Їх завжди хтось організовує, але чомусь ховається за кулісами. Не працює ленінське визначення революційної ситуації про низи, що не хочуть і верхи, що не можуть. На «низи» просто ніхто вже не зважає. Справа в тім, що інформаційна доба на підйомі і тому «низи» можна змусити діяти як треба з допомогою соціальних технологій інформаційного впливу. «Верхи» це знають і давно не бажають чути голосу «низів». Це не український винахід, а світова тенденція, свідчення запровадження дещо іншого світового порядку. Українські «верхи» не в кращий спосіб переймають світовий досвід, передовсім той, який допомагає зберегти свою систему влади. Звісно, це рецепт не для бідних народних політиків, адже ця технологія дуже дорога. Зате гоноровим політикам вже не потрібні розмови з людьми. Люди це інтуїтивно розуміють, тому не довіряють нікому. Українці ще не забули про «Помаранчеву революцію», щоб знову стрімголов кинутись на якийсь революційний заклик. Отже, сучасну революцію оголошують не маси, а справжні організатори, які мають в цьому особливе зацікавлення. Для народу було б краще , якщо добрі зміни відбувались не шляхом революцій і катаклізмів, поступово, внаслідок демократичного вдосконалення системи влади. Проте це в наш час неможливо. Біда в тому, що влада сама себе вдосконалювати для потреб народу не буде. Людям у владі миліше таке самовдосконалення, яке корисне передовсім для зростання особистого впливу і вигоди і зменшує неприємності з боку знервованого населення. Влада на догоду масам добровільно змінюватись не стане. Проте вона прагне обманути маси, показавши яка вона інакша. Для цього треба прийти до влади під новим іміджем якось не так – з допомогою інспірованої революції. В іншому разі політикам у владі і тим, що в черзі по владу робити революцію ніби то для блага народу невигідно. Та й навіщо робити революцію, якщо можна і без революції, з допомогою так званої «політичної волі», зробити у владі чи опозиції те, що вони обіцяють, але чомусь не роблять. Неорганізований або поділений різними інтересами народ сучасну революцію втяти аж ніяк не зможе. Не має поважного інформаційного ресурсу – сам є жертвою телебачення і ЗМІ. Не має коштів - про це подбали люди з великими грошима. Не має професійних стратегів і лідерів та ще й в стані зневіри не готовий вірити самозванцям з поміж себе. Нарешті – немає жодних гарантій того, що результатами народної революції не скористаються проти народу. Цинічна правда в тому, що революцію влади зараз можуть робити тільки люди із влади. Це звучить безглуздо, але тільки на перший погляд. Політична система може безконечно зберігатись, якщо буде періодично змінювати імідж революційним шляхом. Зацікавлені сили в надрах влади завжди знайдуться. Потрібні всього три умови - щоб була сила, яка має зацікавлення, потужний інформаційний ресурс, певне число адептів влади і великі, великі гроші. А народ завжди готовий – його триматимуть в стані голодного невдоволення. В Україні є люди з великими грошима, власними ЗМІ і владними амбіціями. Поза Україною теж є чимало потужних гравців, які мають бізнесові інтереси тут. Зараз наша держава опинилася перед вибором глобального економічного і цивілізаційного курсу і в такому стані є найбільш вразливою і спокусливою для експортерів революції. Якщо позиція держави перестане подавати надію якомусь потужному зовнішньому гравцю, виникне велика спокуса втрутитись в українську гру в революцію. Наші ж політики із завзятістю глухаря балакають і балакають про революцію. Вочевидь надходить час зміни еліт. В Україні підростає молода зміна небідних і впливових політиків, які не проти прийти до влади і найкращий варіант – організувати владну революцію, яка покаже їх народові ангеликами –спасителями і в такий спосіб вони відмежуються від насліддя старої влади, залишаючись такими ж за суттю. Вони не переймаються тим, що поки що медійна і локальна гра в революцію є дуже не прогнозованим і небезпечним для української перспективи заняттям. В Україні грають не тільки українські гравці. Може статись так, що одні балакатимуть про революцію, нагнітатимуть ефір власними проектами, а хтось скористається цим для здешевлення власного проекту революції і не факт, що все буде в інтересах простого громадянина. Чим частіше чути в МЕДІА слово «революція» разом з аналітичними звітами про неготовність народу, тим більше песимізму. Українські особливі ЗМІ є чи не єдиним індикатором –провісником наближення революції і її зомболокомотивом. Тому не поспішаймо стати обдуреною масовкою!
М. Івано-Франківськ Володимир Ференц
