В той час, коли в політичному та інтелектуальному середовищі відбувається обмін розумними месиджами про цивілізаційний вибір України, наша держава продовжує стояти на роздоріжжі. На превеликий жаль ці розмови точаться навколо ідеї досягнення якогось абстрактного європейського взірця і всі ж за цією демагогією бачать, що Європа насправді не є ідеалом. Ті, що називають Україну такою ж Європою, чомусь не бачать реалій – східно орієнтована Росія досі з України не вийшла і поволі намагається перетравити нас в російську консистенцію так, як це зазвичай робить з мухою павук. В природі павуки впорскують у тіло паралізованої комахи власний травний сік і чекають, поки всередині хітинової оболонки утвориться однорідна поживна маса, яку можна потроху висмоктувати без зусиль і боротьби. Інформаційна навала російського на телебаченні та в ЗМІ, в мережі Інтернет працює саме в якості травного соку, знищуючи автентичне тіло суспільства. Чи може в такому стані українське суспільство робити якийсь цивілізаційний вибір? Ні, не може, як не має особливого вибору згадувана муха в тенетах павука. Впору говорити про самозбереження українців і захист української мови, поширення якої неухильно звужується. Про це балакають двадцять років, але ситуація не покращується. Вочевидь є ще якісь потужні світові чинники, дію яких ми не враховуємо. А не враховуємо потужні глобалізаційні процеси, в яких первинним є не цивілізаційний, а фінансовий чинник, маніпулятивна економіка, яка може існувати тільки при допомозі маніпулятивної інформації. Первинним є маніпулювання поняттям демократії, правами людини і неприкрите, брутальне домінування над вибором і вчинками людей. Тому розмови про цивілізаційний вибір в час наступу глобалізації є безпредметними. Така держава, як Україна, може якось виплутатись з павутиння світу, якщо не блукатиме думками в пошуках європейської цивілізації, а дбатиме про власні гуманітарні основи життя і способу національного господарювання. Цивілізаційний вибір України – це не стремління кудись в Європу, а спосіб вирватись з поля-павутини глобалізаційного впливу Росії. Реальність така, що Росія з імперії якось непомітно для нас силкується стати ще одним, нетиповим глобалізаційним центром. В той час , коли світ глобалізується під впливом англомовної інформації і англійська стає головною мовою інформаційного обміну людей і народів, Росія намагається стати самостійним центром глобалізації на території колишнього СРСР і навіть впливати на європейські держави колишнього «соціалістичного табору». Тому російська мова у публічному вжитку перестає бути просто мовою зручного спілкування в країнах Східної Європи – це інструмент інформаційного відособлення нас від загальносвітових глобалізаційних процесів, примушування до протистояння з цим світом у замкненому російському хуторі, в якому хазяїн відомий. Гірш того, ми, українці, легковажно обираючи російську, мимоволі підігріваємо нерозумні амбіції Росії. Адже рано чи пізно у світі домінуватиме тільки англомовна глобалізаційна модель, яка, до речі, найменше загрожує нашій українськості . Обираючи російську, а не англійську, ми підживлюємо цю дивну, нетипову російську модель глобалізації, яка тотожна російській ідеї і де місця українській мові чи ідеї немає, не було ніколи і не може бути. Саме так висловлювались російські правителі про мову українців і український етнос колись. Чи змінилось щось у сприйнятті українства і української мови сьогодні? Відповідь кожен знає. То чому ж ми підживлюємо павука імперії, розуміючи, що в тенетах російського світу український світ жити не зможе? Може нас якось заохочують д російськомовності, наймають для праці на російську нетипову глобалізаційну модель? Мусить хтось наймати бо без України російський острів дуже швидко захопить загальний світовий потік і перемеле в місиво напівзденаціоналізованих народів уже неживої вічно патріархальної федерації? Робота на російську ідею дуже проста – тисячі дуже освічених, розумних українців і не менше число простих роботяг і споживачів говорять російською, пишуть російською без особливої на то потреби, забувши, що навколо ж Україна!!! Як зомбі . Не відають, що творять з власним життям і життям потомків. Напевно це гріх –вживати мову, не думаючи, бо так говорить більшість чи так зручно. В наш час це означає - просто здатись на волю чужої сили, відімкнувши розсудок, щоб не провокував до спротиву. Це таке собі національно-рослинне, мирне, неконфліктне, виживально- толерантне існування. В результаті ми стовідсотково виживемо, ми століттями навчилися виживати, але ми перестанемо поважати себе, перетворившись на російськомовних малоросів і вимагаючи при цьому називати себе українцями. Під впливом телебачення, радіо, немовлячих політиків і багатих пристосуванців число малоросів неухильно зростатиме і на це немає ради. Проти цього може боротись тільки людина, що має в собі таку рідкісну, зникаючу цінність, як совість або духовність. Совісні, духовні люди в нашому світі завжди страждатимуть від самотності і бідності. З часом бідність багатьох змусить забути про ці старомодні речі заради грошей на прожиток. Тоді людина без совісті скаже, що українець, який говорить російською такий самий і навіть кращий від україномовного , а загал промовчить, ховаючи свою незгоду всередині тугого клубка затаєної кривди. Чим менше буде українського, тим жвавіше, про людське око, балакатимемо про європейський вибір. Так легше - забувається українська ганьба, адже слово «європейськість» звучить гарно, ніби якась дарована індульгенція за щоденний гріх українців супроти мови.
М. Івано-Франківськ. Володимир Ференц
