Часто собі думаєш, а що ж таке немісцевий час?Де його можна відчути?В якій саме місцевості?На яких меридіанах чи широтах?Чи взагалі може людина належати до якогось місцевого/немісцевого часу? І що цей час для нас приготував?Які сюрпризи? Державна комісія єдиного часу та еталонних частот України точно не зможе пояснити специфіку немісцевого часуJ

Мені здається, що для Лідії вміння писати і є тим немісцевий часом, через який будуть ткатися різні види метафор, образів, переживань, емоцій, тепла та тих же секунд немісцевого часу.

Дуже цікаво спостерігати за короткими формами поетичної версифікації.Це зовсім не схоже на стилізації під японські хокку і танка.

Загалом, як простежити зростання Лідиної поетики, то бачимо, що з цілком традиційного за формою і змістом вірша, часами навіть з романтичном флером та неокласичними строфами, поетка починає цікавитися малими віршованими формами та футуристичними експериментами зі словами.

Наприклад, такі вірші як "Дефіцит", триптих "Весняне", "Назбиралось ведмежих послуг"  написані в реалістичній манері, тобто за місцевим часом.

В збірці Ліди також можна помітити і певні футуристичні впливи та експериментування на її світогляд.

В’ївшись у залишки ночі,

Зірки сягає труба.

Ранку впізнаваний почерк

Пише про перше поба-

Чення в місяця з сонцем.

Іноді здається, що поетеса фіксує поглядом, часовідчуттям, рукою на пульсі щоденні побутові речі та свої власні почуття через надфізичність буття.

Подивіться, як свіжо і по-жіночому романтично  звучать рядки із триптиха "Дзеркала снів":

Не ворожила тільки ялинка.

Пахла, блищала, та не цвіла.

Сни роздруковував зоряний принтер.

Замість парфумів – свіжа смола.

От і думаєш далі про той немісцевий час, хто має право його відчувати і як ТАМ  ідуть годинники.І чи переходять з літнього на зимовий і навпаки. Який годинник зможе показати цей немісцевий час?Думаю, що не Rolex точно.

           Упевнений, що Лідія на 100% знає, де той час є і має бути такий годинник, який для неї вимірює немісцеві секунди, хвилини, години:

Із кишені випали хвилини.

Десь посіялись. Проростають.

А дороги на тобі зійшлися клином

Та із вирію повертають.

Коли поетка використовує малі віршовані форми, то їх цікаво читати, бо вони лаконічні, як рекламні слогани і несуть багато інформації.Вони сучасні і медитативні.Завжди є над чим задуматись, наприклад, те, що ми існуємо і за місцевим часом і так само - не за місцевим.

Часто у цих віршах можна знайти й іронічні інтонації, інкрустовані невід’ємними атрибутами сучасного життя, іноді такі глибокі та сумні:

Твоя попередня аська – мертва.

Це, звісно, краще,

Ніж якби була мертва

Якась із твоїх попередніх Асьок.

Тільки мені – байдуже.

Бо ніколи не буду

Ні колишньою,

Ні теперішньою,

Ні майбутньою

Твоєю.

А я ж далі ставлю питання: чи то наші метушливі тіні існують в такому форматі немісцевого часу. Таємничого? Тьмяного та крихкого за своєю стуктурою?Скільки годин, цікаво, вміщує в собі доба чи місяць або ж навіть рік у форматі немісцевого часу.Прочитайте збірку, думаю, ви зрозумієте про яке часовідчуття йдетьсяJ

Ярослав Гадзінський