— Ви неточно сформулювали мету свого перебування на нашій планеті. Будь ласка, застосуйте точніше формулювання, — мовила з митної будочки синя каракатиця. Тобто, мовила, власне, не вона, а навішений на будочку іззовні переговірний пристрій. Як спілкувалися між собою ці головоноги, я не зовсім розумів.

Хоча чого тут розуміти! Я — пересічний турист, приїхав сюди розслабитися, розважитися, подивитися на екзотику галактики R-138. А вникати у тонкощі тутешнього життя аж надто докладно — прошу уклінно! Найбільше мене влаштовувало те, що черга на польоти до R-138 була найменшою. Не думаю, що це спричинене занадто малою цікавістю місця — швидше його віддаленістю. Але мені простіше: не треба очікувати цілих два дні…

— Даруйте, повторюю: будь ласка, якнайточніше сформулюйте мету свого перебування на нашій планеті, — між тим наполягала каракатиця з будочки.

— Я ж написав: туристичний відпочинок.

— Це зрозуміло, — відповіла каракатиця, — але відпочинок перед чим?

— Тобто як це? — здивувався тепер вже я. — Відпочивають після тривалої напруженої роботи, а перед чим — це як?..

— Відпочивати можна перед різними подіями: перед новою роботою, перед далекою поїздкою, перед переходом в іншу тілесну форму, якщо така властивість закладена у природі вашого виду…

— Я не гусінь, яка збирається перетворитися на метелика, — зауважив я, проте тут переговірний пристрій видав таке, чого я вже ну ніяк не очікував:

— …і нарешті, відпочивати можна перед смертю. Тож уточніть, будь ласка, мету свого перебування…

— Як це — перед смертю?! — мені зробилося лячно. — Що ви маєте на увазі?

— Оте саме: відпочинок напередодні смерті. Одержання останніх позитивних емоційних вражень, запланованих у вашому житті.

— Але хіба можна планувати смерть?! — продовжував дивуватися я.

— А як же без цього, — чи то відповіла, чи то здивувалася каракатиця.

— То ви що, усе це в себе плануєте?!

— А ви хіба ні?

— Ясні річ, ні! А ви хіба знаєте, коли помрете?

— Знаю.

— І все це плануєте ви — розумні істоти?!

— А ви загалом що плануєте?! Якщо жити без плану, цивілізація зануриться у хаос. Досягнення віку статевої зрілості, спарювання, виведення потомства…

— Ну-у-у… так, природно, так, — погодився я, — хоча це все відбувається доволі спонтанно, але це ще сяк-так, а от смерть…

— Уточніть, будь ласка, як відбувається сяк і як саме — так?

— Що — як?!

— Це.

Я витріщився на каракатицю, немов пришелепкуватий.

— Даруйте, будь ласка, — раптом сказала вона доволі сухо, — проте я втратила з вами трохи зайвого часу, мені необхідно відлучитися для спарювання. Надалі з вами працюватиме мій замісник.

Митна будочка спорожніла, і за кілька секунд там з’явилася інша каракатиця, яка після ознайомлення з моєю декларацією мовила:

— Отже, мій колега зупинився на уточненні мети ваших відвідин…

— Вибачте, я помилився щодо місця прибуття. Я зовсім випадково потрапив на вашу планету, — вибачився я. — Наступним же рейсом летітиму назад.

— Випадково?! Тобто — незаплановано?! — здивувалася нова каракатиця. — Хіба так можна? Ну, знаєте!..

— Знаю. Даруйте, — вибачився я, підхопив свої туристичні манатки і попрямував до космопорту. Ні, краще почекати у черзі пару днів, ніж іще раз пхнутися в ідіотичну галактику R-138!

Чорт її забирай з усіма цими вилупками…

Київ, 2.06.2001