Над нами давній гріх сотворення собі кумира, не схожого на ідола із дерева чи золота, як у гебреїв. Він завжди був во плоті – потужний, завжди правий  вождь,  долаючий усе хоча б  словами. А ще - він повинен вміти добре грати роль, приємну для простого люду. Звісно, що таку роль  людині смертній довго грати не під силу. Тому й мінялись  часто отамани і князі, козацькі верховоди, тепер – політики великого масштабу. В той час, коли народи корилися мечу і владі королів, прадавні українці кумирів мали гарних, сильних, велемовних, але без щирості і благородства королів. Кумирові не можна бути щирим – народ з помосту стягне і затопче у болото. Недавно був один такий, звертався : «Любі друзі!»  Отож, народ  кумирів творить і затоптує так само. Це щось фатальне, досі незбагненне, що тінню йде за нами з глибини віків. Та час уже не той. В державі вільній мусить бути  не  мінливе віче, а мудра громадянська воля. Політиків сприймати варт  без люті і телячої любові. Проте ми знаємо, що легше жити у тіні кумира, зганяючи на ньому злість. Кумири, що грають роль вершителів держави. Для когось був кумиром Кучма, а Ющенко - кумир Майдану. Лише Кравчук схитрив – дочасно втік з помосту, уникнувши затоптування в твань. Тепер тиняється в політиці, мов тіньовий кумир. А потім Ющенка таки стягнули з високості  - порушив третє правило кумира. Не є кумиром чинний президент, але народ не може бути без кумира і  вже почали мурувать  постамент. Та й він не вічний-  мучено, велично, спрагло вже йде новий кумир йому  на зміну. Кумир Вона - красива, розумом швидка, чудово знає правила кумирів, божественно талановита в ролі. Вона працює й бореться, і жде восходження на  дорогий поміст. Вона- це Юля. За гріх це може з нами статись, а може й ні….На жаль, ще є в народі  дурні, фанати і лінюхи, що прагнуть заховатись в тіні великого кумира. То може треба нам відбути покарання іще одним кумиром? Терпітимуть усі. Можливо, гріх повинен сам себе ізжити, щоб більше не стояти на дорозі українців? Двадцятки років досить і ще трохи.. Цілком можливо, доведеться нам   пожити під останнім, золотим кумиром і тоді, опісля - буде інша вже вона. Вона – це вільна, справжня Україна, ніякий не кумир, не мрія в думах і піснях. Земля не може буть кумиром- вона призначена вкраїнцям для життя, обіцяна напевно ще Творцем, хоч сотні літ була вже ніби наша. Вона і зараз є у нас, а щастя українського немає... Напевно все внормується тоді, коли допустить доля на поміст останнього кумира. І вже по тому, стягнувши із помосту останнього кумира-харизмата, по-справжньому увірують в Творця сердешні українці і спасуться… 

М. Івано-Франківськ. 23-24.08.11р.                                          Володимир Ференц