Чим ближче до Євро-2012, тим більше побоювань, що замість інвестицій в  імідж України ми одержимо нами ж дорого оплачену вселенську ганьбу. Про інвестиції і економічний зиск від проекту вже давно говорять без оптимізмому. Дороге видовище доведеться оплачувати переважно простим і незаможним українцям. Залишається хоч надія на те, що гості зі світу матимуть від України гарне враженя і цим підживлять доволі поганий імідж держави, створений всюдисущою інформацією.  Сучасна інформаційна війна – це світове полювання на імідж держав, народів, корпорацій, який конвертується в інвестиції і преференції. Люди, які приїдуть до нас з багатьох країн світу, дивитимуться і слухатимуть не лише футбол. Вони спілкуватимуться з місцевим населенням, чиновниками, політиками і людьми бізнесу, персоналом обслуги і  розваг, діячами популярного мистецтва, ходитимуть задля цікавості в наші музеї та храми, шукатимуть екзотики  плотського задоволення. Найстійкіші стереотипи сприйняття держави формуються не теле-картинкою, а цими персональними,  живими  враженнями іноземців від контактів  з реальним українським життям. Чи намагається влада використати хоча б цей шанс? Особливих ознак активності на цьому, контактно-іміджевому фронті щось не помітно.    Схоже на те, що владу цікавить лише фінансовий бік справи та сподівання інвестицій у милий серцю бізнес. Інакше вже були б зміни в публічній поведінці політиків, влади і шикуючих мільйонерів, а наше телебачення почало б демонструвати іншу Україну, хоча б як велике «Потьомкінське село» з нагоди приїзду гостей. Держава почала б змінювати   декор, хоч імітуючи українськість, бо нікому в світі ще одна, трохи інакша Росія не цікава. Недавно мене «огорошив» чуткою давній знайомий- кажуть, що навіть вказівники писатимуть лише росйською та англійською (бо економні). Варшава, Гданьск, Познань і Вроцлав безумовно представлятимуть Польщу і поляків. На жаль, Київ, Харків, Донецьк, Одеса - представлятимуть якусь дивну, переважно росйськомовну Україну, яку приховати косметичною напв-шароварщиною  неможливо.  А Львів буде такою собі екзотикою культури аборигенів впереміж з насліддям минулої європейської «цивілізованої» колонізації. Перебуваючи переважно в п’яти із загальної шестірки міст-мільйонників, шановні гості за мовою і поведінкою людей не зможуть не зауважити надто малий відсоток українців. Американці і австралійці це зрозуміють, толернтно співчуваючи вільним та резерваційно-цивілізованим аборигенам світу. Росіяни будуть задоволені, хоч для форми, традиційно по- ведмежому бурчатимуть про «дискримінацію російськомовного населення і рос-мови». Не зрозуміє  лише Європа, куди ми так прагнемо і так часто виїжджаємо за малим заробітком на прожиток. Йдеться не про офіційну Європу, яка у всі часи нашої історії байдуже спостерігала  за нами в ролі жертви. Нас конкретно не поважатимуть звичайні люди з Європи за те, що ми ніби то є і маємо державу, але продовжуємо російськомовно маскуватись під хохлів чи то пак південних росіян в «ситуації, що історично склалась не нами». Може спробувати хоч до Євро-2012 продемонструвати присутність українців у головних містах України?  Але ж  телебачення наочно і звично щодня  доводитиме, що так не є. Традиційна лінькуватість і боязнь за кар’єру майже гарантовано зірве хоч показову акцію українців говорити підчас Євро тільки українською і бути уважними тлумачами російськомовним та англомовним  першим стрічним, сприймаючи їх за іноземних гостей. А може ні? Може вистачить гідності продемонструвати акцію громадянської україномовності хоч киянам, в тому числі й етнічним росіянам і російськомовним у житті? Можемо ж ми хоч раз, як порядні громадяни, зробити демонстрацію власної гідності, яка завжди з нами незалежно від дій влади і політиків! Хай це буде просто повага до власної держави на очах людей зі світу, а потім так може бути й щодня! Без поваги до держави ми не навчимось питати з неї власне право і захист. Не варто зациклюватись на особах у владі, бо обличчя держави – це ми. Матимемо гідність –змінимо і владні обличчя ,  язики і звички. По нашій вірі в державу нам воздасться. Наскільки ми ще далеко від справжньої віри у власне громадянське призначення , продемонструю на свіжому прикладі. Якось  в Зарваницю приїхав президент Янукович і, за свідченнями очевидців, його поява викликала нездоровий шум та свист у натовпі прочан. Дуже часто ми стаємо на дорогу прощі і забуваємо, що ця дорога не повинна відволікати нас від постійної розмови з Богом. Так само із чином громадянина- не варто шукати винних і ворогів, а жити як вільний громадянин попри такі суди, і всю корумповану політику. Ми творимо безліч заяв на захист мови, але в житті інколи ховаємось з нею як злодій або дрібний гендляр, сподіваючись на милість працедавця чи російськомовного базарника, урядника, мента, політика. Цього не приховаєш ні від ока світового гостя, ні від Всевишнього.  Не хоче хтось ставати українцем для душі, хай буде офіційно-україномовним з незнайомцями, як простий законослухняний громадянин! Без самоповаги не може бути такого життя , як в Європі. Добрий вселенський імідж України можемо створити тільки ми, кожен з нас  зокрема і не потрібно для цього запрошувати до себе світові навколоспортивні тусовки.

М. Івано-Франківськ. 20.07.11                            Володимир Ференц