Психологічно-політичний портрет Габріели Ешфорд Годжес гішпанського каудільо (що мав жидівське коріння і чимало для цього коріння зробив уподовж усієї другої світової) Франсіско Франко, що правив Гішпанією з 1939-го по 1975 рік (поки не відійшов у засвіти, як люблять писати рідновіри).

Авторка досить добре аналізує його психологічні відхилення, які вплинули на становлення і політичну практику реалізації владних повноважень абсолютного диктатора.

Як не дивно, він рішуче убивав тисячами і десятками тисяч (а що йому гішпанців шкода? Чи басків? Чи каталонців?) і завше був потрібен то фашистам, то антифашистам – поперемінно. Очевидно, допомога жидівству під час другої світової теж дала йому можливість триматися на плаву.

Переконаний, цю книжку варто прочитати як оточенню Януковича, так і оточенням його опонентів. Це одним наука, а іншим --  пересторога.

Всі боялись громадянської війни, бо пережили її. Відсторонення Франко від влади могло її спричинити. Принаймні його численні прихильники так ставили питання.

З чого все починалось? З нелюбові до нього батька – він все життя усім своїм життям намагався довести йому, що він вартий його любові і похвали. Не дочекався. Навіть, коли вже був диктатором – тато публічно плював на нього і витирав об нього ноги.

Діточі комплекси накладали свій фатальний відбиток на психіку майбутнього диктатора: «Франсіско був геть самотнім. Він завше приходив першим до школи і завше ішов один. Він уникав компаній.»  Перегодом «Франко буде винятково гнучким і наполегливим у своєму прагненні мати владу».

Армія дає йому самореалізацію: «Починаючи з війни в Африці убивство стане складовою частиною його буття».

Він довго вичікує свого часу, прикидається, готовий служити своїм ідейним ворогам. Вороги здійснюють фатальну помилку – забирають з його рук владу. Соратники недооцінюють його рішучість і владолюбство – дають йому владу у руки. І він її нікому більше не віддасть – ні соратникам, ні лівим, ні фюреру, ні дуче, ні королеві – нікому.

Зайве казати, що ні виняткового розуму, ні освіти в ньому нема. Є любов до влади, уміння розділяти і владарювати всередині країни, і вдало – «міжкрапеляти» на міжнародній арені.

Він пережив усіх.

Його пережила тільки його особиста смерть.

Зайве казати, скільки втратила Гішпанія: скільки загинуло людей, скільки померло ув екзилі, скільки не народилось. Франко загальмував розвиток своєї країни без жодного на те морального, політичного чи етнічного права, він спородив тероризм, який трясе країною дотепер.

Основний урок Франко простий – з ним не можна боротись звичними методами. Його можна усунути від влади тільки єдністю позицій і творенням якісної альтернативи.

Після Франко до влади прийшли соціалісти Феліпе Гонсалеса. Тобто в історичній перспективі він програв громадянську війну. Навіки.

Янукович тільки загальмує розвиток української нації, але аж ніяк не зупинить його.

Тільки треба вчиняти мудро, чітко і вартісно, не розмінюючись на дрібняки приватних бизнесів чи амбіцій.

Гішпагнцям легше. Вони вже пройшли і свою руїну, і своє самоїдство, і свого диктатора.

У нас все тільки починається…

Василь ВЕЛИМЧИЙ.