Дніпродзержинське видавництво раритетної книги «Андрій» далі дарує нам невідомого Шевченка. Цього разу це альбом–каталог «Повернені шевченківські раритети», підготовлений до друку заступником директора академічного Інституту літератури Сергієм Гальченком.

Це — прокоментовані репродукції двох із половиною сотень документів і творів, які зберігалися в Київському будинку–музеї Тараса Шевченка. Відкрито його було у переддень Другої світової війни в хаті поблизу Хрещатика, де 1846 року мешкав поет. Перед приходом німців ніхто не подбав про евакуацію експонатів, тож музей діяв під час окупації. Очевидно, статус «окупаційного закладу» не обіцяв нічого доброго з поверненням радянських військ, тож 1943–го директор музею спакував експозицію й відправив з оказією на Захід. Спочатку «шевченківські» скрині опинилися в Познаньському університеті, тоді — в американській зоні переможеної Німеччини й насамкінець — в Українській Вільній Академії Наук у США. Тут їх і знайшов архівіст С.Гальченко. Та знадобилося 14 років перемовин, аби унікальне зібрання повернулося в Україну: 2006–го раритети офіційно передані від УВАН до Інституту літератури — з Нью–Йорка до Києва.

У колекції — кілька авторських гравюр Т.Шевченка; рукописи його творів з редакторськими правками Пантелеймона Куліша; автограф спогадів художника Григорія Честахівського, який опікувався перепохованням поета, та його ж унікальні олівцеві замальовки тієї сумної подорожі. Та, либонь, найбільший скарб — численні світлини, що репродукуються вперше: сам Шевченко, зазнімкований в ательє Києва та Петербурга; його брати і племінники; друзі, серед яких найбільше світлин Костомарова і Куліша. Невідомий автор зробив фото щойно знесеного хреста (1923) на могилі поета в Каневі. А ось цілий альбом–репортаж фотографа С.Притикіна «Знимки місць народження та життя Т.Г.Шевченка в селах Моринці й Кирилівка»: датовано травнем 1935–го, тепер там усе виглядає інакше.

Видання призначене не лише для детального розглядання. Тексти репродукованих документів, здається, і досі випромінюють енергію — і позитивну, і негативну. Як–от таємний лист (1847) з Київського Учбового Округу до директора Новгород–Сіверської гімназії з вимогою вилучити з бібліотеки «Кобзаря». А поруч — оригінал листа самого Тараса Григоровича до Платона Федоровича Симиренка, цукрового промисловця й мецената, з проханням про 10–відсотковий річний кредит для видання книжки — як бачимо, у нинішніх літераторів ті самі проблеми...

УМ